Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Гра престолів 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра престолів"

9 001
1
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гра престолів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 253
Перейти на сторінку:
вона теж не ворушиться.

Він несамохіть поїжився.

— Змерз? — запитав Ройс.

— Трішки,— пробурмотів Вілл.— Це через вітер, мілорде.

Юний лицар знов обернувся до сивих вояків. На землю майже безшелесно злітало побите морозом листя, і дестрієр Ройса нетерпляче танцював.

— Як гадаєш, Гареде, від чого ці люди могли померти? — невинно запитав сер Веймар. І поправив фалди соболевого плаща.

— Від холоду,— з залізною певністю відгукнувся Гаред.— Бачив я замерзлих минулої зими, і позаминулої теж, ще як був хлопчаком. Усі бояться глибокого снігу, який замітає вище голови, і крижаного вітру, який завиваючи прилітає з півночі, та справжній ворог — це холод. Він підкрадається тихше, ніж Вілл, і спершу ти починаєш тремтіти, і стукотіти зубами, і тупати ногами, і мріяти про глінтвейн і розпалений коминок... Холод пече тебе. Ніщо так не пече, як холод. Але недовго. А тоді він проникає в нутро й затоплює тебе, і за деякий час ти вже не в силі йому опиратися. Легше просто сісти й заснути. Подейкують, холоду під кінець уже й не відчуваєш. Просто слабшаєш, тебе тягне на сон, світ починає танути перед очима, а ти наче занурюєшся в море теплого молока. Приходить умиротворення.

— Яка красномовність,— зронив сер Веймар.— Ніколи б не подумав про тебе такого.

— Я знаю, що таке холод, лордійчуку,— мовив Гаред, знімаючи каптур, щоб сер Веймар мав змогу роздивитися два обрубки, які лишилися від його вух.— Два вуха, три пальці на ногах і мізинець на лівій руці. Мені ще пощастило. А брат мій замерз на чатах, і ми знайшли його зі щасливою усмішкою на обличчі.

— Слід одягатися тепліше, Гареде,— здвигнув плечима сер Веймар.

Гаред кинув на лордійчука сердитий погляд, і обрубки його вух, відтятих мейстром Еймоном, почервоніли від гніву.

— Побачимо, як тепло вдягатиметеся ви, коли прийде зима,— пробурмотів він, натягуючи каптур і пригинаючись до шиї свого гарона, мовчазного й понурого.

— Якщо Гаред каже, що ті люди позамерзали...— почав був Вілл.

— Віллє, цього тижня ти стояв на варті?

— Так, мілорде.

Ще не було тижня, щоб Вілл не відстояв з дюжину клятих варт. До чого це сер хилить?

— І що скажеш про Стіну?

— Стіна плаче,— відказав Вілл, нахмурившись. Тепер, після натяку лордійчука, він і сам усе втямив.— Вони не могли замерзнути. Не тоді, коли Стіна плаче. Ще недосить холодно.

— Кмітливий хлопець,— кивнув Ройс.— Цього тижня було кілька приморозків, раз у раз зривався сніжок, але вже точно не було такого лютого холоду, щоб одразу замерзло восьмеро дорослих людей. Людей, одягнутих у шкіри й хутро, нагадаю вам, поряд з хатиною і підготовленим багаттям,— гордовито посміхнувся лицар.— Віллє, проведи нас туди. Хочу сам поглянути на мерців.

Тепер уже нічого не лишалося. Прозвучав наказ, і поняття честі примушувало вояків скоритися.

Вілл рушив попереду, і його маленький кудлатий гарон обережно подибав поміж чагарників. Минулої ночі нападало трохи снігу, і тепер під кіркою зачаїлося каміння, і коріння, і невидимі ямки, чатуючи на легковажних і необережних. Другим їхав сер Веймар Ройс, і його великий вороний дестрієр нетерпляче пирхав. Для рейдів бойовий кінь геть не годився, але як це втовкмачити лордійчуку? Гаред їхав останнім. Дорогою старий вояк щось бурмотів собі під ніс.

Сутінки згущувалися. Безхмарне небо спершу стало фіолетовим, як старий синець, а тоді почорніло. Висипали зірки. Вілл зрадів їхньому світлу.

— Тепер можна і швидше,— мовив Ройс, коли на небі засяяв місяць.

— Не з моїм конем,— відгукнувся Вілл. Страх додав йому зухвальства.— Може, ви поведете перед?

Сер Веймар Ройс не зволив відповісти.

Десь у лісі завив вовк.

Під’їхавши до старезного покрученого залізодрева, Вілл зліз із гарона.

— Ти чого спинився? — запитав сер Веймар.

— Далі краще йти пішки, мілорде. Це он там, за перевалом.

Ройс мить повагався, задумливо втупившись удалину. Між дерев шепотів холодний вітер. Широкий соболевий плащ ворушився, як живий.

— Щось тут не так,— пробурмотів Гаред.

— Та невже,— зневажливо посміхнувся до нього юний лицар.

— Хіба ви не відчуваєте? — здивувався Гаред.— Дослухайтесь до темряви.

Ось Вілл точно це відчував. За чотири роки в Нічній варті йому ще жодного разу не було так страшно. Що ж це таке?

— Вітер. Шурхіт дерев. Вовк. Який із цих звуків позбавляє тебе мужності, Гареде?

Гаред нічого не відповів, і Ройс граційно зіслизнув з сідла. Надійно припнув коня до низької гілки, подалі від обох гаронів, й витягнув меч із піхов. На руків’ї мигнуло коштовне каміння, а тоді місячне сяйво пробіглося блискучою крицею. Зброя була чудова, замкової роботи, з вигляду зовсім новенька. Вілл мав сумніви, що цей меч бодай раз заносили в гніві над головою.

— Тут дерева ростуть дуже густо,— застеріг Вілл.— Мілорде, меч плутатиметься в гіллі.

— Якщо мені потрібні будуть вказівки, я сам звернусь до тебе,— відтяв лордійчук.— Гареде, лишайся тут. Наглядай за кіньми.

Гаред зліз із поні.

— Слід розпалити багаття. Я про все подбаю.

— Ти здурів, старий? Якщо в лісі вороги, яке може бути багаття?

— Є вороги, яких тільки багаття й здатне відлякати,— мовив Гаред.— Як-от ведмедів, деривовків... та інших істот...

— Ніяких багать,— твердо стиснув вуста сер Веймар.

Гареду на обличчя падала тінь від каптура, але у погляді, яким старий вояк утупився в лицаря, Вілл розгледів грізний блиск. На якусь мить Вілл злякався, що старий вихопить клинок. Меч у нього був короткий і бридкий: руків’я поблякло від поту, краї зазублилися від тривалого використання, проте Вілл не дав би за життя лордійчука й ламаного залізняка, якби Гаред наважився витягнути зброю з піхов.

Але Гаред натомість опустив очі.

— Ніяких багать,— пробурмотів він собі під ніс.

Сприйнявши це за згоду, Ройс відвернувся.

— Веди,— скомандував він до Вілла.

І Вілл повів їх крізь хащі, тоді вгору аж до гребеня гори, до цього спостережного пункту під чатовим деревом. Земля попід тоненькою сніговою шкуринкою була вологою та грузькою, ковзкою, а камінці й підступне коріння так і чигали, щоб за них перечепилася нога. Вілл дерся нагору цілком беззвучно, а от позаду чути було м’яке металеве дзенькання лордійчукової кольчуги, шурхотіння листя, а ще приглушену лайку, коли навислі гілки чіплялися за лордів меч і дряпали чудовий соболевий плащ.

Величезне дерево було там, де й мало бути: на верхівці пагорба; нижні гілки мало не торкалися землі. Влігшись долілиць просто у

1 2 3 ... 253
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Гра престолів"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 3 листопада 2023 21:56

Неймовірна книга, відчуйте на собі весь жар та полум'я, мороз та хуртовини, сперть та кров, попадіть у світ 7 королівст історія якого захована у сугробах снігу та спалена з пам'яті.  Якщо вас хвилює рохмір саги і ви думаєте чи варто почитати - читайте! не пошкодуєте. Книга 10/10