Читати книгу - "Екскурсія, Olivia Lauren"

Стільки думок в голові, що робити далі? Куди ми йдемо? Чому саме я? Може він теж щось відчув таке незвичне, ніби ми були там самі, ніби і не було навколо тієї черги очікуючих і не зовсім задоволених людей...

Він швидко вів мене коридорами, це не дуже було схоже на персональну екскурсію, але я чомусь йшла, можливо просто від шоку...

Завернувши ще за один поворот він швидко зупинився і прижав мене до стіни, стало трохи лячно, але дивлячись в його очі, не хотілося кричати та гукати на допомогу. Він був так само спантеличений як і я. На якусь долю секунди ми ніби зависли, кожен думав про своє, а потім він нагнувся, щоб мене поцілувати...

- З цього всі екскурсії починаються, чи тільки персональні? -я приклала долоню до його губ, він завмер, не очікував отримати таке спокійне запитання.

- Чому ти вирішив, що я захочу з тобою цілуватись? - ми вже стояли на відстані, де не порушували особистий простір один одного, він - розгублений, я - чомусь весела і рішуча.

Може то Відень так на мене впливає, чи можливо ейфорія від здійснення мрії.

- Я розраховувала на персональну екскурсію, а не на поцілунки у закутках, хоча і в красивих закутках. - ми стояли в коридорі оздобленому важкими темними гардинами, між якими тьмяним світлом підсвічувались картини.

- Почнемо нашу екскурсію прямо з цього місця, - бачу, що вже оговтався, але ні краплі сорому, так само неймовірно гарний та самовпевнений. - Отже, саме в цьому місці один юнак дуже сильно зганьбився перед незнайомою красунею, але до цього ми ще повернемось, пропоную звернути увагу на ось цей експонат...

І він повів мене коридорами і кімнатами музею, зовсім не згадуючи про те непорозуміння, що між нами сталось.

Я була зачарована тембром його голосу і навколишньою красою, ми відвідали картинну галерею, колекції експонатів Єгипту та Близького сходу та інші зали, я губилась серед його розповідей, очі розбігались, хотілось якнайбільше запам'ятати та розглянути. Він був як риба у воді в кожному з відвіданих залів, розповідь була не просто завченим текстом для екскурсійних груп, красунчик не соромився додавати влучні жарти та свою думку до того, що подобалось мені. Ми непомітно для себе стали ніби просто парочкою, яка прийшла на побачення, говорили, сміялись, фліртували як діти.

Мої сни і в половину не давали мені того захвату, який був зараз, можливо і його заслуга є у цьому, та мені тоді не хотілося цього визнавати.

Закінчувалась наша екскурсія на вулиці, де вже сутеніло і ввімкнулось освітлення.

- Дякую, за чудову екскурсію.

- Залишилась ще одна частина, яку я не розповів, повернемось, до того, з чого почали, до юнака і красуні. Знаєш, вибач...

- Не треба, було цікаво. - я не хотіла псувати такий чудовий день виясненням причин чи просто вислуховуванням його виправдань. Той інцидент зробив мою подорож набагато цікавішою, в моєму життя рідко бувало щось спонтанне чи цікаве. Одним таким стала ця поїздка.

Я знала, що за день повернусь додому і більше його не зустріну, знову буде робота, дім, обов'язки і рутина. Нехай це залишиться моєю персональною казкою, історією, яку розкажу подрузі, коли повернусь, історією, згадуючи яку, можна буде поплакати під сумну музику і просто історією, яку я не хочу змінювати.

- Але я хотів би з тобою хоча б познайомитись, я не знаю твого імені, та і сам я не представився. Мене звуть Маркус. А ти?

- А я... Мабуть не скажу. - мені в голову прийшла одна ідея, якщо ми вже почали так незвично, то чому б не продовжити так само легко та цікаво? Я дістала телефон, зробила селфі на фоні будівлі музею.

- Я викладу це фото в інстаграм, залишу геомітку, а ти якщо захочеш, то так мене знайдеш. - не скажу, що він був задоволений, але це його зацікавило.

- Добре, хочеш погратись? Не боїшся, що я виграю в твоїй грі?

- Можливо я таки надіюсь, що ти виграєш? - я швидко, поки не передумала, поцілувала його у щічку, розвернулась і пішла на вихід з території.

Пограємо, скільки того життя...