Читати книгу - "Шість , Сергій Олексійович"

Та звісно ж є. Та хіба серце це все розуміє.

Була в мене до цього дівчина. На два роки молодше. І вона і зараз є. Але ми з нею постійно сварилися. Майже кожного дня. То хіба так треба, щоб було? Навіщо такі відносини, щоб нерви один одному руйнувати.

А тут. Тут все інше. Але ж все-таки йти чи ні? Йду собі, йду, а може і не треба. Повернутись та піти звідки прийшов?

Та ноги сами наче несуть до неї. Вона дійсно класна. Ми з нею наче на одній хвилі. Як би вона не сказала скільки їй років, то я б і не помітив. Бо вона розумна та розвинена не по роках.

Ми не так вже і давно знайомі. Випадково якось  все вийшло. Був на весілля, а там вона. Співала щось таке гарне. В неї й голос є. Вона і до школи музичної ходить. І до художньо теж.

А. Так. Весілля. Ну так, познайомився. Я їй слово, а вона мені десять. Така вона грамотна, така розумна. От вірно кажуть, вік то таке. 
Бо моя колишня звісно виглядає круто, а от порозумітися з нею чи про щось розумне розповісти це вже зась. Це вже ви не по адресу.

Ми познайомилися з Олесею. Швидко дуже порозумітися змогли. Я ще потім до неї на район з друзями приїжджав.

Вона їм сподобалося. Тільки кажуть, що маленька вона ще і щоб я її кинув. Бо навіщо мені така мала. З одного боку звісно вони праві. Та з іншого подобається вона мені. Ми наче дві кросівки — пара.

От йду собі. Гарно навколо. З коханою дівчиною тут ходити тільки. Таки тут місця затишні.