Читати книгу - "Улюблене "Чудовисько", Janesk"

Від споглядання мене відволік настирливий стукіт у двері.

— Увійдіть, — зазирнувши в кімнату, я подивилася на відчинені двері.

— Час, Ваше Високісте! — на порозі стояв повненький чоловік, що нагадував колобка, який ось-ось лусне. Переступаючи з ноги на ногу, він жестом запрошував мене йти за ним. Горісно зітхнувши, гордо підняла голову і пішла за ним.

Спустившись сходами, ми завернули в хол і пройшли до парадного виходу. Весь цей час у голові спливали картинки, як будучи маленькою, я бігала замком і досліджувала його, знаходячи таємні входи та кімнати. Як тільки ми вийшли через парадні двері, яскраве світло вдарило мені в очі, змушуючи примружитися. Простора площа перед замком була вичищена до блиску. Ще б пак, у такий важливий для королівства день! За огорожею снував натовп роззяв, охочих бачити настільки яскраву для царства подію.

Несподівано почулися «охи» та крики. Піднявши голови до неба, народ тицяв туди своїми пальцями. Наслідуючи їх приклад, я підняла голову вгору і побачила дракона, що наближається - мого майбутнього тюремника, ну або ката, як пощастить. Повільно і на диво елегантно він приземлився на площу перед замком. Тут же з дверей вискочив мій улюблений татусь, весь при параді: у безглуздій білій перуці і золотій короні, фнкрустованій алмазами і діамантами, що блищали в променях сонця. Взявши мене під руку, він попрямував у бік цього мамонта.

— Доброго дня, Вільям, — чемно прогримів дракон.

 — Вітаю тебе, Аберфорде, — трохи кивнувши, привітався король. — Як і домовлялися, я ж сподіваюся все в силі і ти дотримаєшся свого слова?

 — Ображаєш, ми завжди тримаємо данне нами слово, на відміну від вас, людей, — лукаво посміхнувшись, Аберфорд продемонстрував свої білі й страшенно гострі зуби.

 Жах і страх, ось що вселяв у мене цей дракон. Височіючи на метрів п'ять у висоту, весь покритий чорною лускою, а його крила за спиною відливали синьовою на сонці. "Гарний," — неохоче відзначила про себе ефектну зовнішність мого наглядача.

 У цей час дракон уже простягнув свою лапу з довжелезними і гострими кігтями в мій бік. Схопивши мене за талію, він почав злітати у небо.

 — Гей, а акуратніше, що не можна? — вчепившись у його лапу, обурювалася я, намагаючись хоч якось перекричати шум, що здійняли його крила.

 — Як скажеш, — на цих словах він підкинув мене вгору, з такою силою, що я почала крутитися, виконуючи в повітрі піруети. Від раптовості у мене перехопило подих, про те, щоб заволати мови взагалі не йшло. Приземлившись прямо йому на шию, я вчепилася мертвою хваткою за його роги.

 Перед моїми очима відкривалася неймовірно прекрасна картина: поля проносилися під нами, зливаючись в одну зелену пляму, з приголомшливою швидкістю. Де не де миготіли річечки, а якщо підняти голову, то хмари були так близько, що варто простягнути руку і можна помацати їх на дотик. Що мені і захотілося зробити. Піднявши руки вгору, занурила їх у неосяжну м'якість. Обернувшись, побачила як залишаю слід, ділячи хмару навпіл. Краєм ока помічаю, що за мною спостерігають і поспішно сіла назад. Пролунав гуркітливий, розкотистий сміх мого «пілота». Гори стали наближатися, залишаючи мій гарний настрій далеко позаду. Повільно ми почали заходити на посадку і приземлилися на величезній галявині, з усіх боків укритій густим лісом. Одним рухом поставивши мене на землю, дракон вказав на вхід до печери, яка височіла над моєю головою.

 — Ласкаво прошу, почувайся як удома! — чемно сказав дракон і попрямував усередину.

 — У сенсі? — здивувалась я, так і не зрушивши з місця.

 — А що тебе бентежить? — обернувся до мене Аберфорд.

 — Ти мене не їстимеш? — З недовірою запитала я. — чи перетвориш на статую… — відповіддю мені служив клекочучий сміх, від якого кров стигла в жилах.

 — Тебе варто залишити живою хоча б за твоє чудове почуття гумору! — посміхнувся він, для мене ж це був натуральний оскал. — Хто тобі розповідав ці нісенітниці?

 — Слуги…

 — А-а-а, весело у вас там, однак! — знову засміявся дракон, мене ж передьорнуло.

 — Але де ж тоді інші принци? — не вгавала я, адже цікаво ж.

 — Віддав своїм родичам на перевиховання. Дуже гонору багато, а ось мізків мало. — Аберфорд уважно глянув на мене. — Відповідь досить вичерпна?

 — Так, дякую, — трохи посміхнулася я, а страх потроху відпускав душу.

 — От і славно, — схвально кивнув крилатий. — Пішли вже всередину, я зголоднів.

***

Минуло вже трохи більше тижня з того часу, як мій батечко-король віддав мене у вигляді данини цьому дракону, а натомість отримав вічний мир і спокій у своєму королівстві.

Зізнатися, суто із шкідливості і власної гордості (врешті-решт, я ж принцеса) демонстративно уникала або ігнорувала мого крилатого «тюремника», воліючи відсиджуватися у себе в кімнаті.

До речі про печеру, вона перевершила всі мої очікування: тут було все, чого душа забажає і в кращому вигляді, а не так, як моя уява вимальовувала картини з похмурими стінами та голим камінням усередині. Я з дитинства дуже зацікавлена натура, і незабаром цікавість таки перемогла. Одного дня мені набридло сидіти в просторій кімнаті, тому було вирішено зробити невелику вилазку і, як я часто робила в дитинстві, дослідити печеру. Проходячи коридорами, мені вдалося виявити в печері, хоча для опису більше підійде «замок усередині печери», кухню, неосяжних розмірів бібліотеку з великою кількістю та різноманітністю книг, яка безумовно заслуговувала на мою увагу, величезну їдальню і навіть ванну! Моєму захопленню не було меж. Крім головних кімнат, було виявлено робочий кабінет, незрозуміло правда навіщо він у печері, і пара спалень. Ні, я, звичайно, чула про те, що дракони мають магічні здібності, але щоб таких масштабів?!

 Час минав, а я все частіше засиджувалася здо пізньої пори у бібліотеці, вивчаючи дедалі більше цікавих книг. Іноді до мене заходив Аберфорд, складаючи компанію вечорами. Все частіше ненароком ми заводили розмови на різні теми ... Крилатий виявився чудовим співрозмовником, знав багато цікавого і розповідав цікаві історії на ніч. У такі моменти, я ловила себе на думці, що не такий він поганий і жахливий. Так я знайшла нового друга.