Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Характерники заманюють до своїх лав дітей... — почав було гість, коли священник палко перебив його:

— Аби продовжити нечестиві обряди та навернути нові душі до пазурів диявола! Вихрести! Слуги Сатани!

Патріарх умить узявся червоними плямами і змахнув келихом так люто, аж розлив вино на стіл. Тільки би старого грець не вхопив, подумав Юхим.

— Незмивний гріх! Прокляті душі, прикуті до землі...

Юхим добре знав цю пісеньку. Симеон здебільшого був прагматичною людиною (включно з питанням віри), але на сіроманцях мав болючий пунктик. Він проголошував гнівні полум'яні промови проти характерників безліч разів — завдяки цьому, власне, вони з Юхимом і знайшли спільну мову.

— Святий трон Костянтинопольський...

Голову Таємної Варти завжди під'юджувало спитати, як так сталося, що святий трон Костянтинопольський опинився у столиці магометанської імперії Османів, але він стримувався. Деяким міркуванням потрібно дати час настоятися.

— Як вам відомо, Сірий Орден захищено грамотою привілеїв і недоторканості Тиміша Хмельницького, — провадив Рахман без жодної емоції, коли Симеон умовкнув. Грамота була дарована сином Богдана після оборони Українського гетьманату від Смарагдової Орди, відтоді характерники остаточно закріпилися в уяві народу як заповзяті захисники батьківщини.

Гість говорив спокійно, без жестикуляції, проте у ньому чаїлося щось невловимо-тривожне. Попри заряджений срібними кулями револьвер Юхим почувався вразливим поряд із Рахманом — і це йому не подобалося. Голова Таємної Варти давно звик, аби так почувалися в його присутності інші: піддабузницьки розкланювалися, зазирали в очі, намагалися вловити подвійний сенс у кожному слові, нещиро посміхалися у відповідь на будь-який жарт...

Але Рахман потрібен. Ворог ворога — мій союзник.

— Крім переліку прав лицарів, грамота є політичним захистом Ордену. Він залишатиметься недоторканим, допоки не порушить єдину умову...

— Державна зрада, — сказав Юхим.

— Так, пане, саме державна зрада. Вотум недовіри Чорної Ради, вотум недовіри Червоної Ради та печатка гетьмана — тільки так Тиміш дозволив знищити перевертнів, якщо ті стануть проти власної батьківщини.

— Шкода, що батько Хмель за всіх чеснот не розгледів загрози в переступниках слова Божого і дозволив розквітнути паросткам зла! — Симеон затряс головою.

Розкручений глобус ледь чутно зарипів віссю. Шкода, що кляту грамоту не можна просто спалити разом з усіма характерниками, подумав Юхим.

— Знищення Ордену можливе лише у випадку доведеної державної зради, — сказав він уголос. — І такого випадку не було за всю історію. Жодного.

— Оце ваш план, пане Рахмане? — пробуркотів Патріарх, який волів би о цій порі дивитися перший сон у великому м'якому ліжку. — Документ, продуманий таким чином, що його майже неможливо скасувати, й умова, яку ніколи не порушували, — це ваш план? На позір не надто надійно!

— Прошу дослухати, Баша Святосте, — каптур уперше повернувся до старого і Симеон здригнувся, коли побачив відблиск білків: правий був явно не там, де має розташовуватися око. — Я багато місяців продумував план, перебирав усі можливі шляхи, розвішував тенета, смикав за нитки... Решта ідей не спрацює. Повірте моєму багатому досвіду, я добре на цьому розуміюся. Уже не перша моя спроба розібратися з Орденом...

З-під каптура долетіло кахикання. Чи то був такий сміх?

— Провадьте вашу думку, пане Рахмане, — Юхим хотів було присісти, але передумав.

— Доба Мамаєвої слави минула. Нині його онуки розгубили колишнє визнання, Орден утратив чимало сил під час останньої війни, але ніде правди діти — навіть сьогодні вовчі лицарі невразливі, — долинуло з-під відлоги. — Тож перед зрадою, яка неодмінно трапиться за нашого сприяння... Ви, панове, мусите знищити віру в чесноти характерників та їхню справу.

Нарешті ми перейшли до справи, подумав Юхим.

— Із ваших вуст це звучить напрочуд легко, — мовив він. — А я от не уявляю, як навіть у випадку зради — який, до речі, я також не уявляю, — ми отримаємо достатню кількість голосів у Радах за вотуми.

Каптур повернувся до нього і Кривденко відчув на собі пронизливий химерний погляд. Спиною пробігли сироти.

— Не довіряєте моєму плану, шановний господарю. Розумію... Опишіть, що саме вас непокоїть.

Юхим відповів найлюб'язнішим тоном, на який спромігся:

— У Чорній Раді вовчі лицарі мають багато симпатиків, пане Рахмане, тож окремий випадок не переконає їх підтримати вотум недовіри. Необхідно більше половини голосів, себто сто п'ятдесят один — і я вас запевняю, що голосів забракне. У Червоній Раді любові до сіроманців значно менше, але там на кожного другого парламентаря осавула Басюга має теку компромату.

— Саме тому вони залюбки його здихаються, — продовжив Рахман. — А ви часом не маєте теки компромату на кожного другого парламентаря, пане Кривденку?

— Маю й на кожного першого, — відрубав Юхим. — Не в тім справа! Одним окремим випадком зради ви не заплямуєте ореол самовідданих оборонців держави, які допомогли вистояти та вибороти незалежність гетьманату. Цей образ складався сторіччями, навіть Вовча війна не знищила його! Якщо докласти зусиль і грошей, натиснути на обидві Ради та отримати бажані вотуми... Тоді прості люди вийдуть на захист Ордену. Вони голоситимуть про зраду — і гетьман під радісний лемент натовпу ветує рішення.

— А тут ви зачепили дуже цікаву тему, пане Кривденку, — кивнув каптур. — Образ, витворений часом. Як відомо, час не знає жалю: будь-яка слава вкривається іржею, кожен образ стоншується й кришиться... Досить лише змінити кут суспільного погляду — і подвиги славетних захисників перетворяться на жахливі діяння дияволопоклонців. Образ знищити напрочуд легко, якщо завдати кілька точних ударів у слабкі місця! Розумієте, до чого я хилю?

Юхим у важливих перемовинах цінував конкретику, йому не подобалася манера стелити пишними фразами замість прямих формулювань без зайвих реверансів.

— Продовжуйте.

— Ми подбаємо про належну думку людей, — сказав Рахман. — Вони вийдуть на майдани з вилами та смолоскипами у пошуках чересів із трьома клямрами.

— І як саме ми це влаштуємо, сину мій? — нагадав про себе Симеон.

Дарма я його запросив, подумав Юхим та пригубив вина, щоби дати собі кілька секунд прибрати роздратування з обличчя.

— Зрада Ордену не візьметься нізвідки, Ваша Святосте, — каптур повернувся до патріарха. — Не впаде як грім з ясного неба,