Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Слухаю уважно, — насупився Симеон.

— Багато чесних порядних людей не терпить слуг нечистого, які вільно живуть поміж нас, які мають нахабство заходити до церкви та прохати причастя, які глумливо носять святий знак розп'яття та осіняють себе хресним знаменням. .. Багато людей не розуміє, чому цим покручам дозволено збирати юні незіпсуті душі... Багато людей також сумнівається й не знає, на чий бік ставати, але пастирі господні вкажуть правильний шлях. Збагнули, Ваша Святосте?

— Я поки що не впав у маразм, — мовив Симеон.

— Не мав наміру образити ваш ясний розум, Ваша Святосте, просто хочу переконатися, що ми розуміємося, — без зміни інтонації долинуло з-під каптура.

— Церква православна проповідуватиме проти нечестивців, — рішуче заявив Патріарх. — Так завжди було, є і буде. Амінь.

— Скажіть, Ваша Святосте, а чого слід чекати від папістів? Чий бік вони оберуть? Важливо, аби серед добрих християн не сталося зайвого розколу, і всі віряни, чи то від Ватикану, чи то від Костянтинополя, єдналися проти сатанинських виродків.

Симеон погладив бороду, допив вино і заціпенів. Він сидів нерухомо понад хвилину; Юхим уже подумав було, що старий заснув, аж той проскреготів:

— Складне питання. Я докладу зусиль, аби папісти не втручалися. Але Мар'ян Дубровський... Справжній вар'ят. Щодо нього обіцяти нічого не можу.

— Я попереджав, що посилення божих воїнів погіршить стосунки з католицьким архієпископом, — не втримався Юхим.

— Ці воїни потрібні нашій церкві, сину мій, — з натиском відповів патріарх.

Вони потрібні хіба твоїй переляканій сраці, старий блазню, подумав Юхим.

— Воїни з білими хрестами знадобляться нам усім, — утрутився Рахман. — Я маю думку, як спрямувати їхню благословенну щирість та праведну ненависть до слуг нечистого на користь нашої спільної справи... Під проводом видатного австрійського мисливця на нечисть Отто Шварца вони опанують нове ремесло, що стане в нагоді, коли Орден проголосять поза законом. Вам може видатися, що я забігаю наперед, але це важлива складова цього плану: хтось має власноруч проганяти у пекло його служників. Ми не можемо розраховувати лише на сили Таємної Варти, яка має чимало інших обов'язків, або багнети війська Січового...

Треба перевірити, що за Отто Шварц, зазначив собі Юхим.

— Ви хочете навчити обрані загони божих воїнів нищити бісових виродків... Тоді я особисто доберу найкращих та подарую їм своє благословення, — Симеон підняв келих.

— Дякую, Ваша Святосте, — кивнув каптур. — Повернемося до підготовки ґрунту. Крім золотоверхих соборів і благодатних проповідей, треба подбати й про інші речі... Тут долучитеся ви, голово Таємної Варти.

— Як саме?

— Потрібна майстерна і всеосяжна підтримка... Засудити оманливі міти про перевертнів та викрити їхнє справжнє нутро. Допомогти непочутим пророкам отримати розголос. Подати належні відомості спраглим до скандалів новинарям. Поширити творіння правдивих митців. І тоді, вкупі зі словом Божим, ґрунт буде готовим прийняти зернину зради.

Хитрий лис, подумав Юхим. Якщо збурити хвилю та підтримувати її певний час... Таке справді може спрацювати! Натовп легко вірить чуткам та ніколи не намагається копнути глибше. Особливо, якщо слово гримить зусібіч, а тим паче, коли лунає з амвонів.

— Але насамперед почніть із гнилих паростків, що стирчать з вашого городу, пане Кривденку, — каптур знову повернувся до Юхима, і той змусив себе не відвести погляду. — Вирвіть бадилля одним рішучим порухом, бо якщо чутки від вашого городу просочаться до Ордену, наші зусилля зійдуть нанівець.

— Я прополю бадилля, — кивнув голова Таємної варти. — Вигадаю резон, який ковтнуть без зайвих підозр. Та як щодо іскри, яка зачне пожежу?

Він ігнорував Симеона, який показово крутив порожнім кухлем.

— Для іскри потрібне добре кресало, — гість уперше за вечір торкнувся свого келиха — пробігся вказівним пальцем по ніжці. Палець був довгим і блідим. — Про всяк випадок, не єдине. Я знаю, що після Вовчої війни серед Ордену зосталося чимало кресал, котрі ми можемо зібрати і залучити до нашої справи. За гроші та гарантії недоторканості від Таємної Варти вони зроблять усе належне... Державна зрада — чи майстерна її імітація.

— Це можливо, проте не слід недооцінювати призначенців, — відповів Юхим. — Досі їм непогано вдавалося вирахувати й стратити кожного сіроманця, що його мої агенти спромоглися завербувати.

А він, голова Таємної Варти, не зумів захистити жодного. Це й зараз йому допікає.

— Потрібно зробити це вправно, враховуючи сумний досвід... І швидко, аби їх не встигли викрити. Вони роздмухають іскру на гребені розпашілої ненависті до химородників.

— Тоді ось вам найскладніше, пане Рахмане, — сказав Кривденко. — Я знаю гетьмана багато років і можу вас запевнити, що він не піде проти Ордену. Навіть якщо там улаштують замах на його життя.

— Замах на життя самого гетьмана? Аби Рада Сімох не могла відкараскатися від такого злочину... Так, слушна думка, — гість на мить замовк, дав щиглика келиху перед собою, вслухався у мелодійний відгук кришталю, сповненого вина. — Проте ви маєте рацію, пане Кривденку, цей гетьман не годиться. Я на нього і не розраховував.

— Ви кажете про вибори, — здогадався Симеон.

Хоч якийсь проблиск розуму, подумав Юхим й удав, ніби щойно помітив спустошений патріарший келих. Наповнив його аж по вінця.

— Саме так, Ваша Святосте, — погодився каптур. — У жовтні гетьман вирушить на спочинок... Треба подбати, аби наступний керманич мав правильний настрій. Його печатка розірве грамоту Хмельницького.

— Ми не можемо вплинути на вибори, — швидко мовив Юхим. — Це поза межею навіть для наших об'єднаних сил.

— Виборів ми й не торкнемося, — хитнув запнутою головою Рахман. — Адже гетьман буде частиною нашого здобреного ґрунту! Кого нині в кулуарах Рад бачать із булавою, пане Кривденку?

— Офіційно висування не розпочиналося, але є двоє фаворитів, — відповів Юхим. — Перший, Борислав Нічого, головний кандидат від Лівобережжя, служив у війську Січовому, герой Острівної війни. Вам добре відомо, яка широка серед армії підтримка сіроманців, особливо після битви під Стокгольмом.

— І пан Нічого не виняток?

— Не виняток.

Несподівано встряв Симеон:

— Але молода подруга Нічоги, з якою він вельми зблизився по смерті дружини, походить із родини православного священника. Дівчина дуже набожна, ревна парафіянка, — проскреготів Патріарх. — Певен, вона