Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

— Подивився? — запитала Кармен пошепки, щоб не тривожити того, з ким там вона була. Свого нареченого, вирішив Фок.

— Ще ні, — озвався Фок, якому не потрібно було стишувати голос. — Стривай...

По екрану побіг рухомий рядок.

— Ось воно.

«НА СВІТАНКУ НА ГІРАЛЕНЗЬКОМУ ХРЕБТІ ВІДНОВЛЯТЬСЯ ПОШУКИ ЗНИКЛОЇ БЕЗВІСТИ МЕЛЬБУРНСЬКОЇ ТУРИСТКИ, 45-РІЧНОЇ АЛІСИ РАССЕЛ».

— Мельбурнської туристки? — вигукнув Фок.

— І не кажи.

— Відколи це Аліса... — почав був він і не договорив. Йому уявилися Алісині туфлі. Гостроносі. На височенних підборах.

— Так отож. У зведенні пишеться, що це була якась вправа з командної роботи. Аліса входила в групу, яку на кілька днів вивезли в буш, і...

— На кілька днів? То коли вона зникла насправді?

— Точно не знаю. Здається, вчора вночі.

— Вона мені дзвонила, — мовив Фок.

На тому кінці лінії запала тиша. Потім почулося:

— Хто дзвонив? Аліса?

— Так.

— Коли?

— Вчора вночі, — озвався Фок, відірвав від вуха мобільний і прокрутив пропущені дзвінки. — Ти ще тут? Насправді це було сьогодні вранці, десь о пів на п’яту. Я не чув дзвінка. А коли прокинувся, побачив, що на автовідповідачі повідомлення.

Знову тиша.

— І що вона сказала?

— Нічого.

— Зовсім?

— Зовсім. Я подумав, що це був випадковий дзвінок — просто в кишені кнопка натиснулася.

На екрані телевізора з’явилася свіжа світлина Аліси Рассел. Схоже, зробили її на вечірці. Біляве волосся було укладене у хитромудру зачіску, а сукню Аліса вдягнула сріблясту, яка дозволяла побачити результат багатьох годин, проведених у спортзалі. Жінка здавалася років на п’ять молодшою за свій реальний вік, ба й більше. А ще вона усміхалася в камеру так щиро, як ніколи не всміхалася Фокові й Кармен.

— Я, прокинувшись, передзвонив їй; було десь пів на сьому, — мовив Фок, не відриваючи очей від телевізора. — Але ніхто не відповів.

На екрані з’явився аерофотознімок Гіралензького хребта. Ген до обрію тягнулися помережані долинами гори — хвилястий зелений океан у слабенькому зимовому світлі.

«НА СВІТАНКУ НА ГІРАЛЕНЗЬКОМУ ХРЕБТІ ВІДНОВЛЯТЬСЯ...»

Кармен мовчала. Фок чув її дихання. На екрані гориста місцевість здавалася дуже великою. Можна сказати, неозорою. З точки зйомки густий килим дерев був геть непроникний.

— Дай-но я ще раз прослухаю повідомлення, — мовив Фок. — А потім передзвоню тобі.

— О’кей.

І трубка заглухла.

У напівтемряві, де миготіло тільки синювате світло з телевізора, Фок присів на диван. Він не запинав фіранок, і з маленького балкона проглядало сяйво мельбурнського неба. Через рівні інтервали спалахував червоний сигнальний вогонь на верхівці башти Еврика.

«НА СВІТАНКУ НА ГІРАЛЕНЗЬКОМУ ХРЕБТІ ВІДНОВЛЯТЬСЯ...»

Вимкнувши звук на телевізорі, Фок набрав номер свого автовідповідача. Дзвінок о 4.26 з мобільного Аліси Рассел.

Спершу нічого не було чутно, і Фок дужче притиснув телефон до вуха. Якісь приглушені перешкоди чути п’ять секунд. Десять. Фок цього разу вирішив дослухати до самого кінця. Білий шум накочувався хвилями — звук був неначе з-під товщі води. Потім долинуло невиразне бурмотіння — здається, хтось заговорив. А потім нізвідки прорвався голос. Фок відірвав телефон від вуха й утупився в нього. Голос звучав зовсім слабко — може, взагалі причувся?

Фок повільно потицяв по екрану. В тиші квартири заплющив очі та знову запустив повідомлення. Нічого, нічого, а потім у темряві далекий голос промовив йому у вухо три слова:

— ...завдати їй болю...

Розділ 2

Ще навіть не розвиднилося, коли Кармен зупинила машину під вікнами Фокової квартири. Він уже чекав на тротуарі, поставивши наплічник на землю. Нерозношені гірські черевики погано гнулися.

— Послухаймо повідомлення, — сказала Кармен, щойно Фок заліз у салон. Водійське сидіння було добряче відсунуте назад. Кармен належала до тих небагатьох жінок, які зростом не поступалися Фокові.

Увімкнувши гучний зв’язок, Фок натиснув кнопку. Машину наповнили перешкоди. П’ять, десять секунд не було нічого, а потім випливли два слова, деренчливі й ледь чутні. Ще кілька приглушених звуків — і дзвінок обірвався.

Кармен нахмурилася.

— Ще раз.

Вона слухала, заплющивши очі, а Фок роздивлявся її обличчя. У свої тридцять вісім Кармен була старша за нього за віком і за досвідом усього на шість місяців, але їхні шляхи у Федеральній поліції перетнулися оце вперше. Вона переїхала з Сиднея й у мельбурнському відділі фінансових розслідувань була новачком. Фок не мав певності, чи не шкодує вона про переїзд. Кармен розплющила очі. В жовтогарячому світлі вуличних ліхтарів і шкіра, і волосся у неї здавалися темнішими, ніж зазвичай.

— «...завдати їй болю», — повторила вона.

— Мені теж так почулося.

— А не чуєш ще дещо в самому кінці?

Збільшивши звук до максимуму, Фок ще раз програв запис. Він зловив себе на тому, що затамував подих, силкуючись розчути.

— Отут, — мовила Кармен. — Хтось каже «Аліса»?

Прослухали ще раз, і цього разу Фок уловив слабку модуляцію приглушеного звуку, схожу на сичання.

— Не знаю, — озвався він. — Може, просто перешкоди.

Кармен завела двигун. У передсвітанковій тиші він загуркотів особливо гучно. Тільки виїхавши на дорогу, вона знову заговорила.

— Ти впевнений, що це Алісин голос?

Фок спробував пригадати тембр Аліси Рассел. Голос у неї доволі характерний. Частенько вона говорить уривчасто. Завжди рішучо.

— Ніщо не свідчить про те, що це не вона. Але ж чути погано.

— Дуже погано. Я навіть не заприсягнуся, що говорить жінка.

— Твоя правда.

У бічному дзеркальці зменшувався мельбурнський небокрай. А попереду, на сході, чорне небо перетворювалося на темно-синє.

— Я знаю, Аліса — скалка в дупі, — мовив Фок, — але дуже сподіваюся, що це не завело її в якусь халепу.

— Я теж, — мовила Кармен, повертаючи кермо, щоб виїхати на шосе, і на її заручній каблучці спалахнуло світло. — А що сказав сержант? Як там його прізвище?

— Кінг.

Прослухавши повідомлення Аліси Рассел, Фок одразу ж зателефонував у поліцію. Минуло півгодини, перш ніж йому передзвонив старший сержант, відповідальний за пошуки.

— Перепрошую, — мовив він утомлено. — Змушений був шукати стаціонарний телефон. Через негоду сигнал гірший, ніж зазвичай. Розкажіть про повідомлення.

І він терпляче вислухав Фока.

— Ясно, — сказав Кінг,