Читати книгу - "Світ де мешкають казки , Аркадія моя "

Вже в кімнаті смуток переповнив його серце і він дав волю почуттям. Сльози горя лелися на його коліна і на валізу, яка була готова виконати свою місію.

Ми ж не збираємося влаштувати потоп, Шепс, тобі варто заспокоїтися. Приговорював він, та від цього не ставало легше. Єдине що його заспокоїло те, що невдовзі  мама зайде до кімнати і більш за все він не хотів засмучувати її.

Вечір закінчився, і час було лягати спати. Та як тут заснеш коли в голові стільки думок? Відклавши весь героїзм в сторону, подивившись правді у вічі, він був розбитий і розчарований. Здавалося ніщо в житті більше не має сенсу. Від надлишку почуттів він заснув і так міцно що гавкіт собаки вночі вже не зміг його розбудити.

Тсить, маленька тварино, я не до тебе!

В кімнаті, двері в якій не відчинялися стало на одну персону більше. Це була жінка, дуже подібна до тієї що живе в вимірі, але Шепс знав точно, звичайні люди не можуть входити в кімнату без стуку дверей і тим паче утворюватися просто посеред кімнати. Він ладен був вже атакувати незнайомку, як та перемістилася на ліжко до хлопчика. Наблизивши свій ніс до Сашкового обличчя, пані відчула запах безтурботності. Та не тут то було… вона знала про секретність його стану і ті події що передували тому. Вона наклонилася ще ближче і задала одне єдине питання… В цей час Саші здавалося, ніби він бачить дивний сон. І це питання не злякало б його ні при яких обставинах, а у ві сні тим паче. Питання було безглуздим!

А чи віддав би ти мені свою мрію?

Ніякі мрії не мали сенс, він заснув з думкою про те що деякий час проведе там, де йому зовсім не хотілось би бути, ще й без мами.

Забери! Буркнув хлопчина з поміж сну. І перекинувшись на інший бік заснув ще міцніше. І тільки но сльоза покотилася по його обличчю, пані зникла.

 

                                                                              ***

Ранок був занадто тяжким щоб встати з ліжка по першому проханню мами. Сашкові потребувалось трішки більше часу щоб прийти до тями після ночі. До того ж ранок не віщував нічого добро, від того натхнення починати новий день взагалі не було. Навіть Шесп сьогодні був не веселий. Зібрана валіза і напівпуста кімната… час було йти чистити зуби. Як не як Саша встав з ліжка і направився в сторону ванної. Мама тим часом як раз збиралася в його кімнату щоб попросити його поспішити. Стрітившись в коридорі мама, як завжди, мимохідь поцілувала хлопця, натомість він стиснув її в міцних обіймах намагаючись вдихнути в себе як можна більше  її запаху. Найближчі три, а то і чотири місяці, він не матиме змоги понюхати її. Опісля, зібравши волю в кулак він таки наважився на те щоб зробити це… він поклав трохи зубної пасти на щітку і приступив до дій.

Ранок був занадто звичайним для незвичайних нічних подій про які знав один тільки Шепс та він не мав змоги розповісти про це тому і мовчав.

Не дивно що останні хвилини перед автобусом мама давала Саші настанови щодо того щоб він був чемним і слухняним, не завдавав клопоту і допомагав дідусю по його проханню. Вона була стурбована і розгублена настільки що ледь забула про те, що хлопець і так знав ці поради  і настанови. Сашкові було не втягнення послухати їх ще раз. Він буде сумувати за маминим голосом.

Я  попередила водія щоб зупинив автобус в селі, там, на зупинці, тебе буде чекати дідусь, я поклала в твою валізу трохи грошей, віддай їх йому. Бережи Шепса. Шенс, піклуйся про мого хлопчика. Я незабаром повернусь. Сподіваюся ти проведеш час краще а ніж ти думаєш, і тобі не доведеться сумувати.

Пройшла одна мить і автобус рушився з місця. Цієї миті здавалось за мало, цілих три місяця. На долю секунди Саші здалося що він взяв з собою замало іграшок, його солдатикам і роботам буде одиноко без нього. Щастя в нього є Шепс- його кращий друг.

Я також буду сумувати за нею, малий. Але нам треба бути сильними. Ти чув що сказала мама, піклуйся про мене, а я буду піклуватися про тебе.

Перші півгодини Сашко всім серцем сумував за домом, а потім його захопили пейзажі за вікном. Ще більш захопливою здавалася дорожня розмітка. Лінії зміняли одна одну, спочатку довга, потім декілька коротких, знову довга і короткі. І навіть якщо на деякий час вони зникали з дороги, він знав що незабаром з’являться знову. Це було так же очевидно як і те що незабаром мама повернеться і він  буде пити чай після вечері і згадувати цю поїздку як страшний сон.

 

                                                                      ***

Після чотирьох годин в дорозі автобус зупинився знову. Водій повернувся до пасажирів і голосно вигукнув

Хлопчик, твоя зупинка!

Неохоче Саша підвівся з місця, взяв валізу і направився до дверей. В той час коли все його нутро кричало «давай повернемося назад» він зробив крок на землю. Пес вийшов разом з ним він з вдячністю поглянув на водія і не встигнувши вимовити те чарівне слово якому його так старанно навчала мама, двері автобуса зачинилися

Дякую.. протягнув він занадто тихо щоб бути почутим. Дякую? Який ввічливий хлопчина, чи не мій це часом онук?

Саша озирнувся і побачив перед собою чоловіка. Було не зрозумілим, він здавався занадто молодим і в одно час дуже старим. Його волосся було сиве, а на обличчі були явно виявлені зморшки, при цьому його очі були переповненні життєрадісності і не мали ніякої втоми. Як би він не бачив силует в повному обсязі, він би сказав що ці очі щойно грали в футбол, а в вечері вони підуть на дискотеку.

Дідусь? Андрій, якщо за час доки ми не бачились ти встиг забути моє ім’я. Але ти можеш називати мене дідусь. Мене дуже тішить той факт що в мене є онук, та ще й такий гарний, подивіться но. А це хто такий? Шепс! Це мій друг і ми піклуємося один про одного. Радий знайомству, Шепс, та ходімо вже додому, хтось з вас має попіклуватися і про мене. Дідусь засміявся, хоча окрім нього ніхто не почув ніякого жарту.