Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

 Вважаю, що мабуть потрібно загалом пояснити куди я вирушаю і навіщо мені стільки одягу, неначе я не можу придбати більше при потребі вже на місці.

 Я намагаюся втекти від свого минулого. Так-так вам не здалося, я просто настільки втомилася і останньою краплею стало звільнення з роботи, що майже була роботою моєї мрії (ну добре, там мені просто платили достатньо, щоб знімати однокімнатну квартирку з видом на Гайд-парк і ходити до ресторану раз на тиждень). Я розумію, що інші на моєму місці почали б подавати резюме до інших компаній, можливо пішли б до психіатра чи спробували розв’язати проблеми самостійно, або з допомогою друзів, але точно б не купували квиток на найближчий рейс, і прихопивши всі речі, які цінуєте найбільше, наступного ранку не поспішили б на літак.

 По-перше з особистим життям в мене ніколи не складалося. Я не мала довготривалих стосунків. Якщо не рахувати того чоловіка, по після нашого не надто вдалого побачення, вибіг з ресторану з обіцянками ніколи більше мене не бачити, а потім чекав на мене в ресторанчику з замовленою наперед порцією морепродуктів і пляшкою білого вина. Урок що я отримала з цієї ситуації ніколи, чули ніколи не використовуйте фото когось іншого, щоб знайти собі партнера на сайті знайомств, думаю Сем також виніс цей урок.

 По-друге я весь час за чимось женусь, я не даю собі достатньо часу на відпочинок і допоки не отримаю ідеальних результатів не можу відволіктися на іншу справу.

 По-третє я люблю своїх батьків, але інколи вони більше вирішують що для мене краще, майже не даючи мені самій зробити вибір. Тому коли мені виповнилося 23, не витримавши постійного тиску, я знайшла і переїхала до маленької квартирки, яку винаймаю вже 5 років. Точніше винаймала, більше я не маю на меті туди повертатись. Та квартира знаходилась ідеально близькою до мого місця роботи. А якщо я вже більше його не маю, то не маю і можливості оплачувати непотрібні рахунки.

 Я заходжу в літак, шукаючи між рядів своє 7 місце, сподіваюся, що воно біля вікна,(все таки 7 моє щасливе число). Мені не надто подобається заходити в до літака коли люди тільки починають займати свої місця, скрізь безліч метушні, всі намагаються покласти сумочки чи невеличкі валізи у відсік над головами, в той час як ти намагаєшся щоб тебе випадково не відлупцювали чи щоб ти не відлуплювала когось. Нарешті знайшовши своє місце, зручно влаштовуюсь водночас виглядаючи у віконечко, на злітні смуги. Одні літаки здіймаються в повітря, інші ж навпаки набравшись достатньо вражень повертаються додому. До зльоту залишається ще 10 хвилин і я нарешті вирішую поглянувши на квиток, варто почати думати що ж мені робити далі. Я лечу на Гаваї (можливо ви подумаєте, що це тільки заради океану, але це просто щось з дитинства, коли ми з батьками на декілька днів вирушали до моря, і там я справді відчувала себе справжньою собою, щось на межі спокою і купою зухвалих вчинків в голові, тому вважаю ця подорож допоможе повернутися до свого Я, а якщо ні то я хоча б зможу випити декілька алкогольних коктейлів сидячи на березі океану). Взагалі-то в мене є план, точніше маленький блокнотик в якому я записую все щоб хотіла зробити, але до цього моменту просто не знаходила достатньо часу чи ресурсів для здійснення своїх задумів.

 З роздумів мене вивів звук поруч, я озирнулась праворуч, помічаючи чоловіка, що сідав на сусіднє сидіння. Думала привітатися, але секунди вистачило, щоб зрозуміти поряд зі мною сидів хлопець, що видався чудовим ловцем моєї білизни в аеропорту. Невже одній людині може настільки не щастити, а день лиш тільки почався. Сподіваюся він настільки зайнятий своїм життям, що не побачить моє маленьке тільце, обличчя якого я намагаюся прикрити щільно зібраним у кінський хвіст волоссям. Мабуть збоку це виглядає достатньо дивно, але це не так важливо коли намагаєшся врятувати останні крихти своєї гордості. Я почула цей легкий рух його тіла, і тепер відчуваю його погляд на мені, що робити, вдати що я сплю чи просто настільки зацікавлена виглядом пустої злітної смуги. З гучномовця почувся голос пілота, з проханням пристебнути пасок безпеки і приготуватися до зльоту. Що робити? Що робити? Якщо я повернуся і спробую пристебнути пасок він точно дізнається хто я, але продовжувати так як зараз, я також не можу.

— Я звісно не хочу відволікати вас від цього неймовірно веселого заняття. Споглядання пустого простору? — Я не могла зрозуміти чого в його голосі було більше, здивування чи сарказму. — Але думаю вам варто пристебнути пасок, якщо звісно не хочете розпластатися на підлозі коли ми злітатимемо, — його голос звучав насмішкувато, але з словами все таки було важко не погодитись.

 Зібравши всю відвагу, що в мені залишилась, я повільно випрямилась і повернула голову в пошуках потрібного мені паску, пристебнулася і почала дивитися на переднє сидіння, неначе щось там вивчаючи. Ця поїздка і так має бути майже добу, так ще й з даними обставинами сподіваюся, що це не буде продовжуватися вічно.

— Я Стівен Гарріс, можна просто Стів. — Здається він мене не впізнав, можливо все буде ще й не так жахливо.

— Стейсі Вільямс, або просто Стейсі. — Сказала кидаючи швидкий погляд на нього.

— На Гаваї до друзів чи робочі справи?

— Якщо чесно знайти себе.

— Тобто подорож без плану?

— Взагалі то я маю деякі ідеї, що воліла б зробити прибувши на острів,- сказала я трішки занадто голосно. Чому він не може просто зайнятися своїми справами, це що обов’язково говорити так неначе те, що я намагаюся зробити суцільна нісенітниця, і злущувати мій шар і так не надто щільної впевненості.