Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Розумію. Не хотіла б спробувати себе в ролі планувальника. Здається твої амбіції їх би зацікавили. — Це було сказано з суцільним сарказмом.

— А тобі я бачу не завадило б спробувати себе в ролі коміка, настільки дотепні жарти ти видаєш.

— А звідки тобі знати, що я ще не є ним?! — Єдина що я точно знаю, так це те, що ця розмова зі швидкістю світла лине в суцільну прірву. Варто це закінчувати, допоки моя повільно зростаюча злість не вирвалась на волю.

 Між рядами сидінь повільно крокувала стюардеса, пропонуючи напої, та гарячі страви. Не встигнувши подумати над тим, що я збираюся робити далі, моя рука вже була в повітрі намагаючись привернути увагу борт працівниці до мене.

— Чогось бажаєте?- Запитала вона ввічливо, підійшовши до нас.

— Вибачте, а чи не знайшлося в літаку б вільного місця, щоб цей неймовірно «приємний» чоловік міг пересісти? Він заважає мені отримати мій довгоочікуваний сон.

— На жаль немає, міс. — По виразу її обличчя можна було прочитати непідробний жаль. — А вас чоловіче, попрошу не заважати іншим пасажирам під час польоту. — Звернулася вона до Стіва.

 Це звісно було не те, що я хотіла, але відчуваючи, що цій незручній розмові прийшов кінець, я змогла посміхаючись всередині, робити вигляд сплячої майже до кінця подорожі. Допоки справді не поринула в сон.

 Після приземлення, я не оглядаючись попрямувала за валізою, поки ще є шанси зловити вільне таксі. Сідаючи до таксі я почула як мене звав Стів, але не збиралася йому відповідати, тому натягнула ввічливу посмішку і якомога привітніше помахала рукою, сподіваючись більш ніколи не зустріти цього надокучливого чоловіка.

 Вітайте мене Гаваї, я планую підкорити цей острів. Але спочатку добре облаштуюся в готелі. Під'їхавши до будівлі, що буде слугувати мені домом на наступний місяць, я заплатила таксисту, та рушила до реєстраційної стійки. Адміністративне приміщення, було зроблене в тілесних тонах, з купою квітів у вазах та милими адміністраторами, що були одягнені в білого кольору сорочки, дівчата в чорні спідниці, а чоловіки в чорні штани. В середині було достатньо прохолодно, в цьому приміщенні має бути багато кондиціонерів, щоб хоч на половину створити ту прохолоду що була в цьому величезному, без перебільшення, залі. Біля стійки реєстрації було багато людей, тому деякий час я зручно спиралась на валізу, чекаючи своєї черги. Я була налаштована швидше отримати ключі від номеру та нарешті сісти після майже години очікування, не уявляю, що б зі мною було, якби цей готель не мав стільки охолоджуючих пристроїв.

— Добрий день, я бронювала у вас номер на ім'я Стейсі Вільямс.

— Добрий день, зачекайте хвилину. — Адміністраторка, що видавалася милою дівчиною років 25, почала шукати інформацію, швидко набираючи букви на своєму комп'ютері. — Так, ваш будиночок номер 8, Джеймі проведе вас до вашого номеру, — сказала дівчина протягуючи мені ключики з брелочком у формі мініатюрного гавайського віночка. І мені відразу захотілось купи собі такий у якості сувеніру.

 Джеремі видався довготелесим хлопцем, з довгим волоссям світлого кольору, що було зібране в гульку. Років двадцяти, як виявилося він вчився на адміністратора в університеті Юти, та був учасником університетської баскетбольної команди. Допоки ми дійшли до мого маленького, але настільки комфортного з вигляду будинку, я встигла дізнатися достатньо про життя Джеремі, включаючи його довготривалі стосунки, що буквально закінчилися вчора. Хоч він говорив, що рухався далі та що це на нього майже не вплинуло. Від мене не приховалися його очі, що в один момент просто стали наповнені сльозами. Я не знала як на це реагувати, тому зробила вигляд, що не помітила.

— Гарного відпочинку, якщо щось буде потрібно, звертайтеся.

— Дякую, гарного д... — Не встигла я закінчити фразу, як Джеремі вже повертав в бік адміністрації. Гаразд я й не планувала з ним ще довше вести бесіду, але принаймні можна було нормально попрощатись.

 Оглянувши ключі, я вставила та провернула їх, відкриваючи собі двері в достатньо милу вітальню, з блакитним диваном, кольору морської хвилі шторами, маленьким круглим столиком, що стояв між диваном та м'яким  кріслом, прикрашеним різнокольоровими подушками. Біля дверей, що відкривали вигляд на чудовий сад, стояла тумбочка на яку я кинула ключі, відкриваючи двері,щоб впустити свіжого повітря та вечірнього сонечка до кімнати. В садку був плетений столик та два стільці, думаю це місце буде найбільш відвідуваним мною на цей місяць, не рахуючи океану, якого я до речі ще не бачила. А тепер час оглянути кімнату, та розкласти речі.

 Спальня мала двомісне ліжко застелене блакитними простирадлами, приліжкову тумбочку та білу шафу біля маленького віконечка. Відкривши валізу я почала викладати речі на ліжко, обережно складаючи та відносячи до шафи, я майже закінчила коли тишу в кімнаті порушив дзвінок мого мобільного. За цей відпочинок, я мала за мету використовувати смартфон якомога рідше, і то за найбільшої потреби. Я спробувала почекати допоки телефон стихне і мені не доведеться мати неприємну розмову, з кимось з людей, що я так неочікувано кинула в Лондоні. Але після 13 гудка я не витримала і поглянувши на дисплей, мусила взяти слухавку. Звісно, це була моя найкраща подруга Розі, тільки вона могла так довго, допоки не отримає своє, телефонувати мені. Я вже і не пам'ятаю як ми познайомилися, це просто була дружба довжиною у все моє життя. Вона завжди була першою людиною з якою я ділилася розповідями про перший поцілунком, хлопців, секс, невдалу співбесіду, випадок коли, я забула, що в квартиру навпроти, після трьох років чекання на нових господарів, заїхала молода пара, і я ледве не зруйнувала їх союз своїми прогулянками після душу голою, витираючи краплі, що стікали моїм волоссям, і ще купу ситуацій, що не підлягають розголошенню. Ми як сестри скільки себе пам'ятаю. Мої роздуми були перервані настільки гучним криком, я була задоволена, що ще не встигла піднести телефон до вуха, або ж мої вушні перетинки просто б полопали.