Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

— І взагалі, хіба це не твоя робота, тримати тут усе в чистоті, тимчасова помічнице покоївки, Фанні Функе з кумедними веснянками? — запитав Дон.　

Позавчора, власне, я ще не мала доглядати за дітьми, а була закріплена за прибиранням.　

— Як ти думаєш, скільки грошей кожного року залишає тут мій тато? І як ти гадаєш, кого звідси швидше викинуть — тебе чи мене? На твоєму місці я б радів, що це тільки шоколад, і намагався б якнайшвидше вивести плями, поки панна Мюллер знову не почала читати тобі Левитів[1]. — І звідки він тільки знає такі вирази? Навіть моя бабця вже так не говорила.　

— А я б на твоєму місці якнайшвидше втікала, поки не отримала по задку, — не забарилася я з відповіддю, але Дон уже почвалав, шкірячись і добре розуміючи, що переміг.　

Панни Мюллер, готельної економки, я боялася ще дужче, ніж його. Відтираючи від оксамитової портьєри шоколадну пляму, я. дійсно була трішки вдячною за те, що це всього лише шоколад.

— На кого тут зараз розсердяться, то це на тебе, — сказав Дон, лижучи своє морозиво. — Ти фліртувала з тридцятивосьмирічним вусанем Яромиром Новаком замість того, щоб слідкувати за дітьми. Це я можу засвідчити.　

— Я не фліртувала, — одразу уточнила я. — Я тільки хутко допомогла Яромиру розплутати в’язку гірлянд. Що цілком належить до кола моїх обов’язків.　

Я ж бо не була тільки нянею. Згідно з посадовою інструкцією практикантка була «дівчинкою-на-побігеньках» та «завжди-готова-підмінити».　

Дон похитав головою:　

— Ти сміялася, закладала пасмо волосся за вухо, демонструвала свою шию, а це все — жести, характерні для самиці в період спаровування.　

— Нісенітниця! — роздратовано сказала я. Яромир застарий для мене і має в Чехії дружину та дітей, яких дуже любить. — Та навіть якби він був на 20 років молодшим холостяком, я б однаково з ним не фліртувала. Я б у принципі не фліртувала. Я вважаю саме слово «фліртувати» жахливим. Зреш… — я замовкла на півслові. Вираз Донового обличчя показував, якою мірою його потішало те, як палко я себе захищала. Це вкотре йому доводило, наскільки серйозно я його сприймала.　

Це було, мабуть, останнє, що я хотіла йому повідомити.　

— То що тепер? Ти бачив близнюків чи ні? — спитала я різко.　

Дон одразу змінив свою тактику.　

— Я навіть знаю, де вони заховалися. — Він глянув на мене таким довірливим поглядом, що сам Бембі йому б позаздрив. — Я тобі скажу, якщо ти мене гарно попросиш.　

— Будь ласка, — сказала я всупереч своїм переконанням.　

— Скажи двічі, — зажадав Дон.　

— Будь ласка, будь ласка, — сказала я, скрегочучи зубами.　

Дон утішено розреготався:　

— Я тобі відкрию таємницю, чому ти така погана няня: ти не випромінюєш справжнього авторитету. Діти таке відчувають.　

— А я тобі відкрию таємницю, чому в тебе немає друзів: ти не випромінюєш справжньої доброзичливості. — Це в мене вирвалося ще до того, як я встигла усвідомити, наскільки образливо це було. Я присоромлено прикусила губу. Я, певно, все-таки найгірша няня на світі, якщо встигла спершу загубити двох шестирічних мух тільки тому, що на мить відвернулась, а потім відчула потребу власноруч придушити цього Бембі. І взагалі мені видається, я отримала місце практикантки в готелі лише тому, що розповіла про досвід догляду за двома своїми молодшими братами, чим справила враження людини, яка любить дітей і вміє першокласно з ними поводитися.　

— Ауа! — Ще трішки бракувало, щоб Дону вдалось зі своїх саней поставити мені підніжку. Та я прослизнула повз нього, не впавши. Зовсім не люблю дітей! Діти — як напасть якась! Але це не допоможе: двох мені потрібно зараз знову зловити, а третього я відтепер просто ігноруватиму.　

— Хлопці! Агов! — Я намагалася говорити так, щоб мій голос звучав привітно і спокійно, так, ніби ми просто граємо в хованки.　

Нічого не ворухнулося. До цього вони не вгавали ані на секунду й невпинно сипали безглуздими римами. Якби ще хоч згадати їхні дурнуваті імена! Це було щось типу Хочемо-скидатися-на-англійців як…　

— Джош, Ешлі? Ви де? Ви що, не хочете доліпити сніговика? Я спеціально підшукала гарну морквину для носа.　

Дон знову потішався.　

— Ти навіть їхніх імен не знаєш, нездара Фанні. Свою моркву можеш запхати куди подалі. Просто здайся!　

Я вдала, що взагалі його не почула. Ні в якому разі я б зараз не здалася! За останні три місяці мені траплялися різні випробування. І насправді все було не так погано, як здавалося на перший погляд. Моя робота полягала в тому, щоб розважати на свіжому повітрі близнюків Бауер (Леремі? Джейсон?), поки їхні батьки в готелі в спокої пакували речі й виселялися. І якщо так подумати, то я іншого й не робила: ці поганські діти, напевне, шалено тішились, бо їм вдалося втекти й заховатися. На свіжому повітрі!　

— Чула щось про Порушення зобов’язань із догляду за дітьми, майбутня екс-практикантко, Фанні Функе? — запитав Дон, полизуючи своє морозиво. — Сподіваюсь, ти добре застрахована. На твоєму місці я б молився, щоб ті двоє не впали в льодовикову тріщину. Якщо зараз почне падати сніг, то пошукові пси вже не зможуть узяти слід.　

Я ледве втрималася, щоб не заткнути собі вух. Ця дитина — втілення самого диявола.　

Наскільки мені було відомо, тут не було ніяких льодовикових тріщин. Та я сама чула, що мій голос звучав тепер пронизливо й налякано.　

— Хочете, може, погладити ще білочку на прощання?　

— На це вони не поведуться. — Дон щипав свій напівз’їдений вафельний ріжок і кидав у сніг. — Ох, але ж я не буду вже таким… Вони побігли в тому напрямку. — Він показав у бік нової ковзанки, що її начаклували старий Стакі та Яромир за останні дні біля старовинної дитячої каруселі. — Мені здається, вони могли заховатися в підвалі з лижами.　

Я не була вже настільки дурною. Замість того щоб пертися туди, куди він показував, я пішла, важко ступаючи снігом, в протилежному напрямку. І, дійсно, не пройшовши й кількох метрів, я почула притишене гиготіння і побачила, як хитається гілка велетенської Ялинки-Півмісяця, яку Яромир і старий Стакі ще в листопаді, під час однієї карколомної альпіністської вилазки, обвили гірляндами. Тобто Яромир ліз, а старий Стакі тримав драбину. Дерево назвали Ялинка-Півмісяць, бо вогники були розміщені тільки на гілках, обернених до готелю.　

Мені казали, що це ті самі гірлянди, що й тридцять років тому. Та оскільки дерева продовжують рости, а гірлянди ні, то їх тепер вистачало всього лише на півдерева. Тому вечорами одна частина ялинки сяяла і