Читати книгу - "Ціна вибору, Lugal"

Начальник прямує до виходу і чує відповідь вже у проході.

- Звісно ж.

Застигла дівчина очікує зачинення дверей, нарешті розслабляється і хлюпається у крісло. Від того, древні дубові ніжки стривожено колихаються, ручки тріщать, а пошарпана подушечка під спиною непевно обтирає тканину важкої роби етноскриби. Ірен недовірливо вовтузиться у новому робочому місці та оглядає кімнату з таким виглядом, ніби не може повірити у власне щастя. Потім, вона переводить погляд на обов’язковий портрет автократа Юстиніана, із золоченою рамкою, усміхається йому і вдячно киває. Лиш після цього, молода жінка наважується зняти важку бронзову маску.

Купа торб із речами сприймається бюрократкою як страшний ворог чи мерзенний монстр, адже варто їй звернути туди обличчя, як воно сповнюється виразом глибокої ненависті, чи то відрази. Все ж, Ірен знехотя підводиться, хапає одну із похідних сумок і закидає її на широке плато різного кипарисового столу.

Клунок важко грюкає і підозріло стукає, тому етноскриба тривожно нависає над ним, розв’язує, та дуже поспішно витягає зсередини туго набиті скарби. Лакована дерев’яна поверхня стрімко заповнюється обережно викладеними предметами, і от, дівчина мацає флакончик чорнил, передбачливо загорнутий у кілька шарів списаного недбалим почерком пергаменту. Поруч, Ірен урочисто розміщує довге писарське перо, та особисту печатку, головний атрибут і прояв індивідуальності Візантійського бюрократа.

Темно-зелені очі дівчини все частіше зрадливо сіпаються у сторону купки обережно перев’язаних та опечатаних документів, у куті стола, аж поки не зупиняються на них зовсім. Ірен переводить погляд до картини і звертається до зверхньо усміхненого лиця державного управителя.

- Нікому ж не буде погано, якщо я трошки відпочину і тимчасово переключусь на щось інше, правда?

Дівчина сприймає незмінність радіусу блимотливого німбу автократа за прояв згоди і нетерпляче тягнеться до опечатаного стосу. Кілька рухів леза любовно заточеного паперового ножа безжально шматують пломбування футляру, оповите із, скріплених шматами глини, тонких стрічок і формально захищеного від стороннього погляду відбиттям персональної печатки проедра. Всередині сховища, кожний із документів також скріплений трьома додатковими печатками, поставленими навпроти відповідальних посадових лиць, із виділеним місцем під п’яту посаду.

Слідуючи нововведеній канцелярській традиції, усі листи однаково форматовані та закручені тубусом, щоб влізати у винайдені піфагорійцями рахувальні машині, а на зворотах документів виписані назва і синопсис, без деталей. Етноскрибі достатньо швидкого погляду на папери, аби ознайомитись, погодитись, затвердити ниткою й печаткою, та дозаповнити щось, при необхідності. За виключенням, хіба що, єдиного аркушу, зустрінутого на самому початку, який Ірен кілька разів уважно перечитала і відклала у сторону. Інші швидко прямують до полички з вихідною поштою, та обростають супровідними записами у численних реєстрах.

Стопка оброблених дівчиною дотичних до етнічних політик документів все зростає. Іноді трапляються дуже довгі і комплексні, та повні суперечливих нюансів, але Ірен любовно гортає повсюдно розкидані томи Юстиніанового кодексу, і швидко водить середнім пальцем по рядках багаторазово правлених законів, у майстерних пошуках потрібних. Етноскриба часто чула тихі жалоби неофітів та адептів на величезний розмір, заплутаність і надмірну деталізованість багатотомної туші Візантійської юстиції, а також скиглення, щодо її внутрішньої суперечливості. При можливості, клеркиня втручалась та пояснювала іншим, що суперечність у законах видається такою тільки, поки не подивитись на них у ширшому контексті, лиш тоді відкривається глибинна гармонія і надзвичайна гострота обачливості та передбачень, закладених у юридичні трактати.

Сама ж дівчина часто вчитується у набори прийнятих самодержцем законів, і занурюється у політичний та історичний контексти їхнього прийняття. У такі моменти, Ірен задумливо переглядається із настінним портретом, у спробах зрозуміти розум, який за стоїть за створенням візантійського кодексу, його методи, цінності і цілі.

Повернувшись за робочий стіл, бюрократка знов бере до рук останній паперовий згорток, але потім дивиться у вікно, на сонячний годинник, чия щедро золочена стрілка звично розділяє спільну сутність із височенною тонкою стріхою місцевого храму Феба.

Дівчина знехотя відкладає опечатаний аркуш, закидає наступну торбу на стіл і завзято потрошить вже її. Темно-зелений погляд знов потроху притягується до бажаного аркушу, і скоро клерк не витримує, зривається та врешті розпечатує його. Ірен вивчає подробиці формалізованого тексту швидко і жадібно, а по закінченню вирішує, що їй потрібно більше. Вона здіймає схвильований погляд до портрета і благає:

- Не дивись так на мене!

Етноскриба зривається до дзвоника і щосили штурхає його, та вичавлює нерівномірний жалібний писк, наче кіт зі спійманої у сараї польової мишки.

Лунає розмірений ввічливий стук у двері, ідентичний з попередніми, супутніми до стосів зазначених етноскрибою реєстрів і документів, принесених з підземних архівів руками мовчазних слуг. Занурена в думи бюрократка навіть не здіймає голови, і голосно відповідає:

- Заходьте. Ставте хоч кудись.

Висока фігура дивовижно безшумно розчиняє скрипучі двері та гулко стукає підборами, забираючись у кабінет, і знаходить етноскрибу сидячою на підлозі. Маска Ірен трохи з’їхала вбік, сама вона оточена стопками книжок і записів, а погляд дівчини невпинно бігає та уважно вивчає бурхливі потоки різноманітних символів й малюнків, які тонкими струмками мчаться через трохи вимазані чорнилами пальці.