Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

Хлопці трохи заспокоїлися. Насилу спровадивши Хаміда в гості до Лори та Саллі, а команду на завдання до Північної Америки, я нарешті залишилася одна і впевнено вирішила, що залишусь відпочити в Ріо та подивлюсь карнавал.

Місто чудове. Це місто, яке ніколи не спить. Місто вогнів та фарб, костюмів, пір'я та музики, вуличних перегонів та пляжів.

Зробивши кілька дзвінків, я викупила машину і вирушила на нічні перегони вулицями Ріо. Короткі шорти та топ – більше сюди одягати нічого не потрібно.

Я під'їхала на своїй Toyota GT86 блакитного кольору до локації. Якщо ви уявили трек, механіків та суддів – забудьте! Це місце відчувається як життя, буквально! Музика голосніша ніж у клубі, круті тачки, дівчата у купальниках, бар та вогні! Ріо, як же я скучила!

— Крихітко, а тобі не ранувато за кермо? - спитав у мене хлопець, наблизившись з пляшкою пива в руці.

— Боїшся, що тебе вгріє дівчисько? – я посміхнулася.

— Ні, я не ганяю! – хлопець засміявся. - Це тобі до Еша.

Здивувавшись, я озирнулася на всі боки і побачила хлопця, якому здавали гроші і той щось записував. Підійшовши до нього, я легенько доторкнулася до плеча хлопця.

— Привіт, Еш. - з радісною посмішкою сказала я. - Місця ще лишилися?

— Місць немає, і не підходьте до мене! - пробурчав хлопець, закотивши очі, обертаючись і здивувався. - Кіра?! Мала, скільки літ, скільки зим?! - він підхопив мене на руки і міцно обійняв. - Чорт, та ти зовсім не змінилася!

— Рада тебе бачити. – я посміхнулася. - Ти, до речі, також! Ходиш до мого косметолога? - я змовницьки підморгнула і ми разом засміялися.

— Ти тут як опинилася? - спитав хлопець, потягнувшись за пивом.

— Вирішила трохи відпочити. - я вдячно кивнула простягнутій пляшці. - То місць зовсім немає?

— Ображаєш! – хлопець розвів руками. - Для тебе місце завжди знайдеться!

Вечір проходив чудово! Гонщики тут непогані, але після кількох заїздів я вже мала круглу суму. Звернувши увагу на групу хлопців та дівчат у білому я знову підійшла до Еша.

— Хто вони? - запитала я у хлопця.

— Хто? - той озирнувся. - А це Фого, вони мої друзі.

— Еш, ти знову підсів? - я несхвально глянула на хлопця.

— Ні, чорт! - він засміявся. - Вони дуже давно в Ріо, просто раніше не ганяли.

— Якщо щось цікавить – можеш запитати у нас напряму! - почула я за спиною.

Обернувшись, я побачила хлопця з цієї групи, одягненого в білі легкі штани і таку ж білу сорочку, підкатану до ліктів.

— Еш, познайомиш нас? - спитав хлопець, не зводячи з мене погляду, а в його очах відбивалося світло лампочок і гірлянд.

— Звісно! - Еш заметушився. - Кіро, це Азраель Фого, мій добрий друг! Азраель, це Кіра. Вона практично відродила гонки у Ріо близько десяти років тому!

— Десять років? – Азраель здивовано глянув на мене, на що я відповіла милою усмішкою. - Скільки тобі було, крихітко? Сім?

— Я старше, ніж виглядаю. - всміхаючись відповіла я. - То що, ти пригостиш дівчину випивкою, Азраель?

— А ти одразу до діла, так? - хлопець засміявся. - Пригощу, якщо тобі це не завадить подарувати мені заїзд сьогодні. - він нахилився і поцілував мою руку. - І клич мене Ел. 

— Мммм, а яка ставка? – я уважно дивилася на хлопця, посміхаючись.

— Як щодо вечері? - Ел чарівно посміхнувся, так що у будь-якої іншої дівчини колінки затремтіли б.

— Може зводиш мене на карнавал? - так дешево я розмінюватися не збиралася.

— А ти не промах! - засміявся чоловік. - У мене вже були плани, але я що-небудь вигадаю!

— Тоді по руках! - я підморгнула хлопцю і попрямувала до барної стійки.

Через півгодини ми вже сиділи за кермом своїх машин, розігріваючи двигун перед заїздом. Пішов відлік, три, два, один, СТАРТ!

Вереск шин, швидкість і вогні злилися в одну картину. Хлопець умів гнати, він випереджав мене на поворотах, а я обганяла його на прямих ділянках, виїжджаючи на зустрічну смугу.

Я побачила попереду поліцейський кордон і вдарила по гальмах, але Ел не встиг швидко зреагувати і проїхав прямо по шипах. Розрив пробитого колеса і скрегіт металу по асфальту, після чого його машина врізалася в поліцейську.

Швидко зреагувавши я об'їхала шипи газоном і зупинилася, вибігши з машини.

Копи приходили до тями, один схопився за пістолет, але я швидко його вирубила і допомогла Азраелю вийти з машини. На ньому була пару подряпин і забитих місць, але він був живий і майже цілий, а це головне.

— Навіщо зупинилася, вали! - мало не прогарчав Ел, намагаючись вибратися зі своєї машини.

— Замовкни і сідай у мою машину! - загарчала на нього я, відчинивши двері.

Якийсь коп прокричав наказ зупинитися і вистрілив в повітря, змусивши мене пригнутися. Оббігши машину і застрибнувши на сидіння водія я вдарила по газах. Пара машин копів намагалася нас переслідувати, але ми швидко зникли в провулках.

— Для чого ти зупинилася? - запитав Ел коли звуки переслідування вщухли. - Чому не поїхала, коли побачила копів?

— Азраелю, не думаю, що ти б прижився в бразильській в'язниці. - я засміялася. - Тим паче, як тоді ти повів би мене на карнавал?

— Говориш так, ніби знаєш, як це бути в бразильській в'язниці. - засміявся хлопець, на що я тільки посміхнулася, але промовчала. Ел глянув на повідомлення у телефоні. - Копи накрили заїзд, усі роз'їхалися. Не хочеш випити з моїми друзями?

— Чому б ні. - я знизала плечима. - Куди їхати?