Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Інглсайду 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

985
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Інглсайду" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 84
Перейти на сторінку:
в гості. Ми ще й не наговорилися, а післязавтра ти знову їдеш. Та це весілля Фредового брата… ми не можемо не піти.

— Звісно. Але я забігла тільки на хвилинку. Ді, я пройшла нашим давнім шляхом — повз Джерело Дріад, Лісом Привидів, через ваш старий квітучий сад, і проминула Купіль Верболозу. Я навіть зупинилася, щоби поглянути на відображення верб у воді, як ми це робили в дитинстві. Тепер вони так виросли…

— Усе росте, — зітхнула Діана. — І малий Фред цьому доказ. Ми всі так змінилися… окрім тебе. Ти геть не змінюєшся, Енн. Як тобі вдається лишатися такою стрункою? А поглянь на мене!

— Справжня мати сімейства, — засміялася Енн. — Але тобі, Ді, поки що вдається уникати огрядності, звичної для середнього віку. Що ж до мене — скажімо, пані Доннел поділяє твою думку. Вона завважила на похороні, що я нітрохи не змінилася. Не те, що пані Ендрюс. Та вигукнула: «Господоньку, Енн, як ти постаріла!» Усе в очах — або у свідомості — того, хто дивиться на нас. Я почуваюся застарою, лише розглядаючи журнальні ілюстрації. Тамтешні герої й героїні почали здаватися мені надто юними. Та це пусте, Ді, завтра ми знову будемо п’ятнадцятилітніми дівчатами. Я прийшла саме для того, щоб сказати тобі це. Ми ціле пообіддя й вечір блукатимемо нашими давніми улюбленими місцями. Обійдемо їх усі — весняні поля і старі моховиті гаї, навідаємося до рідних закутків, і там, на дальніх пагорбах, знов відшукаємо колишню юність. Навесні можливо все, ти ж знаєш. Завтра ми будемо не статечними відповідальними матерями, а сміхотливими дівчатами — такими, якою пані Лінд потай досі вважає мене. Бігме, у тім, щоби бути весь час дорослими, немає ніякої радості.

— О, як це схоже на тебе! Я дуже хотіла би прогулятись, але…

— Ніяких «але»! Я знаю, що ти думаєш: «А хто ж розігріє хлопцям вечерю?»

— Не зовсім так. Енн-Корделія може розігріти вечерю незгірше за мене, хоча їй лише одинадцять, — відповіла Діана з гордістю. — І так чи так вона мусила б робити це завтра. Я збиралася піти на збори Спільноти милосердя. Але піду з тобою на прогулянку. Це буде здійсненням потаємної мрії. Знаєш, Енн, вечорами я часто сідаю при вікні й уявляю, що ми знову діти. Я візьму із собою вечерю для нас…

— І ми з’їмо її в саду Естер Грей. Надіюся, він іще існує?

— Мабуть, — невпевнено відказала Діана. — Я ні разу не була там, відколи вийшла заміж. Енн-Корделія багато гуляє околицями, та я велю їй не ходити задалеко. Вона любить блукати лісами… а якось я насварила її за те, що вона розмовляла сама із собою в саду, і донька відповіла, що розмовляла не із собою, а з духом квітів. Пам’ятаєш ляльковий сервіз у крихітні трояндочки, що ти надіслала їй на дев’ятиліття? Усі предмети цілісінькі — вона така дбайлива. Вона бавиться ним лише тоді, коли на чай приходять Три Зелених Чоловічки. Ніяк не допитаюся в неї, хто ж це такі. Мушу визнати, Енн, у дечому вона більше нагадує тебе, аніж мене.

— Певно, ім’я має все ж більше значення, ніж запевняв нас Шекспір.[2] Не свари Енн-Корделії за бурхливу уяву, Діано. Мені завжди так шкода дітей, що не проводять кількох років у країні мрій.

— У нашій школі тепер головує Олівія Слоун, — із сумнівом проказала Діана. — Вона бакалавр гуманітарних наук, а сюди влаштувалася, щоб жити разом з матір’ю. То вона каже, що дітей слід учити спиратися тільки на факти.

— Невже це від тебе, Діано Райт, я діждала підтримки таких «слоунуватих» тверджень?

— Ні… ні! Мені Олівія не подобається. У неї такі банькаті блакитні очі, як у всіх у їхній родині. І я зовсім не проти того, щоб Енн-Корделія фантазувала. У неї це дуже мило виходить… геть як у тебе колись. А «фактів» у житті їй не бракуватиме.

— Отже, ми домовилися. Приходь о другій у Зелені Дахи — вип’ємо смородинівки — Марілла досі часом її робить, попри несхвалення пастора й пані Лінд, — покуштуємо трішки, просто щоб запалити диявольський вогник у серці.

— А пам’ятаєш, як ти споїла мене смородинівкою? — засміялася Діана. Слово «диявольський» не викликало в неї заперечень, як це неодмінно сталося б, якби його вжив будь-хто, окрім Енн. Усі знали, що Енн не має на увазі нічого такого — просто вона так висловлюється.

— Завтра ми влаштуємо справжній день спогадів, Діано. А тепер не затримуватиму тебе — онде вже Фред із бричкою. На тобі така гарна сукня.

— Фред захотів, щоб я пошила нову сукню до цього весілля. Я запевняла, що ми не можемо цього собі дозволити, відколи щойно звели нову клуню, та він заявив, буцім не хоче, щоб серед усіх тих виряджених гостей його дружина була, мов біднячка, що навіть не мала, у чому прийти. Це так по-чоловічому, правда?

— Ти говориш, наче пані Еліот із Глена, — суворо відказала Енн. — Стережися! Невже ти хотіла б жити у світі зовсім без чоловіків?

— Це було б жахливо, — визнала Діана. — Так, Фреде, я йду! Зараз! Ну, то до завтра, Енн.

Дорогою додому Енн зупинилася побіля Джерела Дріад, свого старого любого струмка. Усі розсипи її дитячого сміху, що він був увібрав колись, відлунювали й нині в хлюпоті його вод. Її колишні мрії — вона мовби знову бачила їх у чистому потічку, — старі обіцянки й потаємні звіряння… струмок зберіг їх усі, вони нуртували в його плескоті, та не було кому наслухати, крім старезних мудрих ялин у Лісі Привидів, які так довго росли, убираючи в себе ці звуки.

2

— Гарний день — мовби зумисне для нас, — проказала Діана. — Шкода лише, що це ненадовго — завтра, очевидно, буде дощ.

— Пусте. Ми вп’ємося його красою сьогодні, навіть якщо завтра сонце зникне за хмарами. Ми тішитимемося дружбі сьогодні, навіть якщо завтра нам доведеться розлучитися. Поглянь на ті довгі гряди золотаво-зелених пагорбів, на ті туманно-блакитні долини. Вони наші, Діано… і якщо отой найдальший пагорб значиться в реєстрах як власність Ебнера Слоуна, мені байдуже. Нині він наш… і дме західний вітер, що завжди навіває мені відчуття пригоди, і в нас буде чудова прогулянка.

І прогулянка справді вдалася чудова. Енн і Діана знову відвідали всі милі старі місця: Стежину Закоханих, Ліс Привидів, Господу Бездіяльності, Долину Фіалок, Березовий Шлях та Кришталеве Озеро. Усюди були певні зміни. Молоді берізки в Господі Бездіяльності, де так любили бавитися двоє малих дівчат, перетворилися на

1 2 3 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Інглсайду"