Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Долі та фурії 📚 - Українською

Читати книгу - "Долі та фурії"

379
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Долі та фурії" автора Лорен Грофф. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 99
Перейти на сторінку:
була вершина його життя.

— Гавейн–молодший, — сказав він.

Та зрештою це Антуанетта зробила всю роботу, й тепло, яке вона відчувала до свого чоловіка, наполовину вже належало її синові.

— Ні, — заперечила вона. Згадала побачення з Гавейном, темно-бордовий оксамит у кінотеатрі й «Камелота» на екрані. — Ланселот, — заявила вона. Її чоловіки носитимуть імена лицарів. У неї було своєрідне почуття гумору.

Перш ніж шторм ударив знову, прибув лікар, щоб накласти Антуанетті шви. Саллі натирала шкіру дитини оливковою олією. Їй здавалося, що вона тримає в руках власне пульсуюче серце.

— Ланселот, — прошепотіла вона. — Що за ім’я? Тебе ж задражнять. Та не бійся. Я вже простежу, щоб ти був Лотто. — І завдяки тому, що вона вміла сірою мишкою, на яку й була схожа, непомітно шмигати за шпалерами, його так і звали: Лотто.

Немовля росло дуже вибагливим. Тіло Антуанетти було виснажене, груди пожовані. Ніяких няньок дитина не визнавала. Але як тільки Лотто почав усміхатися, й Антуанетта побачила, що він був її крихітною копією, з її ямочками й чарівністю, вона все йому пробачила. Така втіха — побачити в ньому свою красу. У родині її чоловіка красенів не було: нащадки різних флоридців — від представника племені тімукуа до іспанця та шотландця, від раба-втікача й індіанця племені семіноли до «саквояжника» — переселенця з півночі, всі вони зовні були схожі на перепечений крекер. Саллі була гостролицьою, кістлявою. Гавейн — волохатим, кремезним і мовчазним. У Хамліні жартували, що він був лише наполовину людиною, а наполовину — виплодком ведмедя, який підстеріг його матір, коли вона йшла з дому до флігеля. Спершу Антуанетта почувалася так, ніби закохалась у якогось причесаного й напомадженого чемного коня, до того ж багатого, та за рік заміжжя виявила: чоловік і досі настільки хвилював її, що коли він приходив уночі, вона навіть одягненою йшла за ним у душ, ніби в трансі.

Антуанетта виросла в старому дерев’яному будинку на узбережжі в Нью-Гемпширі: п’ятеро молодших сестер, а взимку такі страшенні протяги, аж часом їй здавалося, що вона помре, доки вранці вдягнеться. Шухляди, повні старих ґудзиків і відпрацьованих батарейок. Шість тарілок із печеною картоплею. У неї був квиток до Сміта, але вона не змогла зійти з потяга. Журнал, що лежав поруч на сидінні, відкрив їй Флориду: дерева, зігнуті під вагою золотих плодів, сонце, розкіш. Спека. Жінки з риб’ячими хвостами звивалися в строкатій зелені. Це був знак долі. Вона їхала до кінцевої зупинки, поки не закінчилися гроші. Далі автостопом до Вікі-Вачі. Коли увійшла в кабінет менеджера, він подивився на її червоно-золотаве волосся, на запаморочливі вигини фігури й пробурмотів: «Так».

Парадокс ролі русалки: що лінивішою вона видається, то тяжче працює. Антуанетта млосно й звабливо усміхалася. Ламантини розчісували її; сонячні рибки впліталися у її волосся. Але вода була холодною — лише двадцять три градуси, течія — сильною, до того ж об’єм повітря в легенях було необхідно регулювати точно, щоб вчасно виринати або занурюватися. Русалки спускалися в підводний театр чорним і довгим тунелем, часом зачіплюючись за нього волоссям і мало не видираючи шматки шкіри з голови. Вона не бачила глядачів, але крізь скло відчувала гніт їхніх поглядів. Вона віддавала тепло невидимим глядачам, вселяла в них віру. Та іноді, сяючи посмішкою, думала про сирен, про яких дізнавалася все більше: не про цю солодкаву Маленьку Русалоньку, якою вона тут прикидалася, а про ту, яка пожертвувала своїм голосом, і піснею, і хвостом, і домівкою, щоб досягти безсмертя. Про ту, яка своїм співом кидала корабель із людьми на скелі і з люттю спостерігала, як він повільно йде на дно.

Звичайно ж, вона ходила в бунгало, коли її запрошували. Зустрічала телевізійних акторів, коміків і бейсболістів, і навіть одного разу того співака, який виляв задом, — саме тоді, коли він перетворився на кінозірку. Усі вони щось обіцяли, та й по всьому. По неї не посилали літаків. Ніхто не закидав за неї слівця перед директорами. Ніхто не допомагав оселитися в Беверлі-Гіллз. Їй уже виповнилося тридцять років. Тридцять два. Тридцять п’ять. Задуваючи свічки, вона розуміла, що старлетки з неї вже не вийде. Попереду чекали лише холодна вода й повільний балет.

Саме тоді в підводному театрі з’явилася Саллі. Сімнадцятирічна, смаглява, вона втекла з дому: їй хотілося життя! Чогось більшого, ніж її мовчазному братові, який вісімнадцять годин на день проводив на заводі безалкогольних напоїв, а додому приходив лише спати. Але менеджер русалок просто висміяв її. Вона була такою худою, що нагадувала швидше вугра, ніж русалку. Тоді вона схрестила руки і всілася на підлогу. Він запропонував їй хот-дог, аби вона встала. А вже потім вона увійшла в затемнений амфітеатр і, затамувавши подих, стояла там, біля блискучого скла, за яким саме в розпалі був виступ Антуанетти в червоному топі від бікіні й хвості. Вона привернула до себе все світло.

Всю палку увагу Саллі заполонила ця жінка у вікні, і так воно лишиться назавжди.

Вона зробила себе незамінною. Вона шила русалчині хвости, всіяні блискітками, навчилася використовувати маску для підводного плавання, щоб зішкрібати водорості з внутрішнього боку скла. Якось за рік, коли Антуанетта сиділа зігнувшись у кімнатці з тунелем, стягуючи із себе мокрий русалчин хвіст, Саллі підкралася ближче. Вона вручила Антуанетті рекламну листівку нового Дісней-парку в Орландо.

— Ти Попелюшка, — прошепотіла вона.

Уперше в житті Антуанетту хтось так глибоко розумів.

— Так і є, — відповіла.

Так і було. Її втиснули в атласну сукню з обручами внизу, на голову надягли діадему з цирконію. У неї була квартира в апельсиновому гаю, нова сусідка по кімнаті — Саллі. Антуанетта лежала на сонячному балконі в чорному бікіні з яскраво-червоними нафарбованими губами, коли Гавейн піднявся сходами, принісши домашнє крісло-гойдалку.

Він заповнив увесь просвіт у дверях: два метри, такий зарослий, що борода сплуталася з волоссям, такий самотній, що жінки при зустрічі з ним одразу ж це розуміли. Його вважали тюхтієм, але після загибелі батьків у автокатастрофі, коли йому було двадцять років й він залишився один із семирічною сестрою, саме він зрозумів, яким скарбом виявилася земля, що належала його родині. Він використав усі заощадження на завдаток для будівництва заводу з розливу в пляшки чистої холодної води із сімейного джерела. Продавати жителям Флориди те, що й так належало їм по праву, можливо, й видавалося аморальним, але було цілком американським способом заробляння грошей. Він заробив чималі статки, але нічого не витрачав. Коли потреба в дружині стала нестерпною, він побудував на плантації будинок із великими коринфськими колонами по периметру. Він десь чув, що дружинам подобаються великі колони. Він чекав. Дружина не з’являлася.

І тут зателефонувала його сестра, попросила, щоб він переніс деякі домашні речі в її нову квартиру. От він і прийшов, і йому перехопило подих, коли він побачив Антуанетту, спокусливу й білолицю. Зрозуміло, вона навіть не втямила, що то було перед нею. Нещасний Гавейн — копиця волосся, брудний робочий одяг. Вона усміхнулась і знову вклалася під лагідні промені сонця.

Саллі подивилася на подругу, на брата, відчуваючи, як складається пазл. Вона сказала:

— Гавейне, це Антуанетта. Антуанетто, це мій брат. У нього кілька мільйонів у банку.

Антуанетта встала, пропливла кімнатою, підняла сонячні окуляри на маківку. Гавейн був так близько, що бачив, як її зіниці розширюються і заповнюють усю райдужку, а потім побачив своє відображення в чорних окулярах.

Весілля справили швидко. Русалки Антуанетти сиділи на сходах церкви, виблискуючи хвостами, й посипали

1 2 3 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долі та фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долі та фурії"