Читати книгу - "Одна ніч у книгарні, Ель Грей"

Емма завмерла, прислухаючись до власного серцебиття, яке гучно віддавалося в тиші книгарні. Погляд дівчини повільно ковзнув уздовж полиць, шукаючи джерело звуку. Повітря здавалось густим, ніби воно саме заважало їй рухатися.

– Є тут хтось? – її голос прозвучав тихо й трохи невпевнено, наче вона боялася потривожити те, що ховалося у темряві.

Відповіді не було. Емма зробила кілька кроків вперед, уважно вдивляючись у напівтемряву, що оповила книжкові полиці. Вона намагалася вгамувати тривогу, яка наростала в грудях. Раптом знову пролунав той самий шелест – цього разу ближчий і чіткіший.

Затамувавши подих, Емма рушила у напрямку звуку. Її погляд зупинився на кількох книгах, які випиналися вперед, ніби хтось поспіхом повернув їх на місце. Дівчина торкнулася однієї з книг і відкрила її – сторінки були заповнені текстом, але уривалися на півслові, наче автор несподівано вирішив перестати писати. Емма перевірила ще кілька томів – усі вони також були незавершені, наче чекали свого автора, який би зміг їх дописати.

Серце Емми забилося швидше, коли вона помітила ще одну книгу – вона стояла трохи окремо від інших. Взявши її до рук, дівчина прочитала назву й відчула, як холодок пробіг по спині: це була назва книги, яку вона давно планувала написати. Вона ще не розповідала про цю ідею нікому, навіть найближчим друзям. Як вона могла опинитися тут?

Емма знервовано перегорнула сторінки – вони всі були порожні. Вона кілька разів переглянула книгу від початку до кінця, переконуючи себе, що це просто випадковість, але тривожна думка не давала їй спокою. Що це означало? Як ця книга могла тут з'явитися?

В голові зароїлися думки, і страх охопив її. Інстинктивно вона притиснула книгу до себе й швидко побігла до маленької комірчини за касою. Зачинивши двері, Емма сіла на табурет, заплющила очі й намагалася заспокоїти дихання. Вона знала, що повинна заспокоїтися й мислити тверезо, але відчуття невідомого було надто сильним.

Провівши так кілька хвилин, вона знову відкрила книгу. Цього разу вона помітила, що одна зі сторінок уже була заповнена текстом. Серце забилося швидше – це був той перший абзац, який вона стільки разів намагалася написати, але кожного разу щось їй заважало.