Читати книгу - "Пробудження Лол В. Штайн"

глибоким викотом. Вона хотіла бути саме так складеною та вбраною, і вона була такою за своїм бажанням, раз і назавжди. Вгадувався розкішний кістяк її тіла та обличчя. Такою, якою вона з’являлася, такою, відтоді, вона була приречена помирати разом зі своїм жаданим тілом. Хто вона була? Про це дізналися пізніше: Анн-Марі Штреттер. Чи була вона вродливою? Скільки їй було років? Із ким вона була знайома, та, яку інші не знали? Яким таємничим шляхом досягла вона того, що являлось усім оточуючим цим веселим, виблискуючим песимізмом, усміхненою недбалістю, непостійністю нюансу, попелу? Зухвалість проникнута сама собою… здавалося, то було єдине, що змушувало її триматися. Але якою ж та жінка була граційною, так само, як і друга. Їхня хода, у якій відчувався подих прерій, характерна для них обох, вела їх парою, нерозлучно, куди б вони не йшли. Куди? Нічого більше не могло чекати на цю жінку, подумала Татіана, більше нічого, нічого. Лише її кінець, думала вона.

Чи поглянула вона на Майкла Річардсона, проходячи повз нього? Чи не знищила вона його цим своїм не-вдивлянням, з яким проходила залою? Це було неможливо дізнатись, а отже, — неможливо дізнатися, коли починається моя історія про Лол В. Штайн Цей її погляд — зблизька можна було зрозуміти, що цей дефект походив від майже хворобливого знебарвлення зіниці — ніби лежав на всій поверхні ока, його було важко вловити. Її волосся було підфарбоване в рудий колір, вона була ніби обпечена рудавістю, морська Єва, яку світло мало спотворити.

Чи впізнали вони одне одного, коли вона пройшла поряд із ним?

Коли Майкл Річардсон повернувся до Лол і коли він запросив її на танець, востаннє в їхньому житті, Татіана Карл помітила, що він був блідим та перебував під владою раптового та всепоглинаючого неспокою, і вона вже знала, що й він добре роздивився жінку, яка щойно ввійшла.

Немає сумнівів, Лол помітила цю переміну. Вона зустріла це, здавалося, без страху, так ніби й ніколи раніше не боялася цього. І без здивування. Природа цієї переміни здалась їй знайомою: вона стосувалася самої особистості Майкла Річардсона вона мала стосунок до того, що Лол упізнала в ньому ще раніше.

Він став інакшим. Усі могли це побачити. Побачити, що він більше не був тим, за кого його вважали. Лол дивилася на нього, спостерігала, як він змінювався.

Очі Майкла Річардсона пояснішали. Його лице напружилося в повноті зрілості. Біль читався в ньому, але давній біль, ще дитинний.

Побачивши його таким, можна було зрозуміти, що нічого, жодне слово, навіть найбрутальніша сила у світі, не могли б подолати цю переміну Майкла Річардсона. Тепер йому належало прожити її до кінця. І ця нова історія Майкла Річардсона вже почала відбуватися.

Усвідомлення цього й ця впевненість, здавалося, не супроводжувалися в Лол стражданням.

Татіана помітила, що Лол також перемінилася. Вона давно очікувала на цю подію, готувалася до її безмежності, до її невблаганної точності годинникового механізму. Лол не могла бути більше зачарованою, навіть якби вона сама була дійовою особою не лише її появи, але і її успіху.

Вона ще раз танцювала з Майклом Річардсоном. І то було вже востаннє.

Та жінка стояла одна, трохи віддалік від стійки із закусками, її дочка приєдналася до гурту знайомих ближче до дверей зали. Майкл Річардсон направився до неї в такому глибокому хвилюванні, що ставало лячно від думки, що він міг отримати чемну відмову. Лол уся завмерла, і чекала, вона також чекала. Жінка не відмовила.

Вони пішли на танцювальний майданчик. Лол дивилася на них. Дуже літня жінка, чиє серце є вільним від будь-яких зобов’язань, може дивитися так на своїх дітей, які віддаляються від неї. Здається, вона любила їх у той момент.

— Я мушу запросити цю жінку на танець.

Татіана дуже добре роздивилася всі його дії, його нову манеру. Як він ішов уперед, ніби на страту, як нахилився, як чекав. Вона злегка спохмурніла. Чи й вона впізнала цю жінку? Може, вона впізнала тому, що бачила її того ранку на пляжі? А може, не лише тому?

Татіана зосталася поряд із Лол.

Лол інстинктивно зробила декілька кроків у напрямку Анн-Марі Штреттер одночасно з Майклом Річардсоном. Татіана рушила за нею. Тож вони все бачили: жінка ледь розтулила губи, нічого не промовивши, у зачарованому здивуванні від споглядання оновленого обличчя цього чоловіка, якого помітила ще тоді, вранці. Щойно вона опинилася в його обіймах, через її несподівану незграбність, через розгублений вираз, що застиг на її лиці від раптовості події, Татіана відчула, що збентеженість, яка охопила Майкла Річардсона, також у свою чергу підкорила й пані Штреттер.

Лол повернулася до бару та зелених рослин, Татіана — за нею.

Вони танцювали. Танцювали знову й знову. Він опустив погляд до оголеного місця на її плечі. Вона, менша на зріст, дивилася лише в глибину зали. Вони не говорили одне до одного.

Коли скінчився перший танець, Майкл Річардсон наблизився до Лол, так, як він завжди робив до того. Було в його очах благання про допомогу, про згоду. Лол усміхнулася йому.

Потім, по закінченні танцю, який став наступним, він уже не підійшов до Лол.

Анн-Марі Штреттер та Майкл Річардсон більше не розлучалися.

З розгортанням подій тієї ночі здавалося, що шанси Лол відчути страждання невпинно слабшали, що страждання не знайшло шпарини, якою воно могло б прослизнути в її душу, що вона забула давню грамоту любовної муки.

При найперших променях світанку, коли скінчилася ніч, Татіана побачила, як вони постарілися. Хоча Майкл Річардсон був молодшим за ту жінку, він наздогнав її і — разом із Лол — усі троє разом, вони якось одразу дуже набрали віку. Сотні років. Такого віку, що завжди дрімає в безумцях.

До тієї години вони весь час танцювали, вони говорили одне до одного, але сказали лише декілька слів. Під час перерв вони зберігали глибоке мовчання, стоячи поряд, на відстані від усіх, весь час на тій самій відстані. За винятком їхніх поєднаних під час танцю рук, вони не наблизились одне до одного ближче, ніж коли вперше дивились одне на одного.

Лол усе ще залишалася там, де подія застала її, коли Анн-Марі Штреттер увійшла, тобто за зеленими рослинами бару.

Татіана, її найліпша подруга, так само продовжувала гладити її руку, яка лежала на маленькому столику для квітів. Так, то була Татіана, упродовж усієї ночі вона дарувала їй цей ласкавий жест дружби.

На зорі Майкл Річардсон шукав очима когось у глибині зали. Він не побачив