Читати книгу - "Юпітер у Леві, Olha Alder"

— Взагалі-то… Я — власник. Чхве І Джин, — він склав руки на грудях і легенько вклонився. — І мені подобається частувати вас кавою.

Повернувся додому я в ще похмурішому настрої. Мене присоромив якийсь малолітній власник кафе.

За останні пів години я дізнався, що йому двадцять сім років. Його старший брат володіє будівлею. З другого по п’ятий поверх розташовувалося велике видавництво, друкарня і навіть офіс невеликого районного журналу. Всі інші поверхи, аж до двадцять першого, були віддані для оренди великому конгломерату.

Отже, прохідність у кафе була високою, але вони дійсно втрачали вранішній прибуток заради примхи Чхве І Джина — поїти мене кавою в тиші й наодинці.

Від цього мені стало моторошно, і я відчув морозець, що пробіг по шкірі.
Але в мене не було часу замислюватися над цим занадто довго. День був розписаний ледь не по хвилинах: лазня, масаж, пілінг обличчя, маски для рук у салоні краси. І вибір нового одягу. Але всі плани були миттєво зруйновані, коли задзвонив телефон.

— Мін Су, — Йок сиділа за барною стійкою, попиваючи підсолену текілу. — Ти знаєш, що отримав учора менше чайових, ніж зазвичай?

Йок була власницею бару, носила нудні сірі костюми, що відповідали її холодному характеру зі звичкою часто рахувати гроші.

— Знаєш, що сказав міністр, оплачуючи рахунок? — Вона відставила келих і переплела пальці.

Я стиснув губи й похитав головою, готовий почати виправдовуватися:

— Йок~щи, я не знаю, що сказав вам міністр..! — Вона перервала промову, виставивши розкриту в повітрі долоню.

Витримавши паузу, Йок промовила:

— Він сказав дуже смішну річ: “найбільша витрата за сьогодні — випивка Мін Су. Його довелося змусити розслабитися.” — Вона холодно подивилася на мене. — Що це означає, Мін Су? Ти забув, чиїм коштом ти живеш у найкращому районі Сеула?

Я стиснув зуби, відчуваючи, як виступають жовна.

— Або ти продовжуєш приносити прибуток, або йди геть. — Йок зіслизнула зі стільця. Вона впритул підійшла до мене і поплескала по щоці. — Сподіваюся, ти хороший хлопчик і пам’ятаєш, що тридцятирічні хости нікому не потрібні.

Тоді я вперше почув про те, що мені скоро тридцять, з таким зневажливим тоном. Наче їй самій менш як сорок! Але я засвоїв одну річ прямо зараз — бути найманим працівником вічно не вийде.

У моїй голові вже крутилися смутні думки після розмови з малолітнім власником кафе. Але тепер вони набули форми.

Наступного ранку я встав надзвичайно рано — о 12 годині дня. І став ретельно збиратися. Я лише чув плескіт води: поки голився, мився в гарячій воді, чистив зуби, а потім сто разів мив руки, поки відмивав пальці від косметики після кожного етапу.

Сьогодні я надзвичайно сяяв.

— Чхве І Джин, — я ледь не з ноги зайшов у кафе.

Хлопець за стійкою здригнувся і підвів на мене очі. Я повільно зняв очки з носа і подивився йому прямо в очі, м’яко посміхаючись.

На обличчі Чхве І Джина застигло вражене вираження. Він не очікував побачити мене так рано. Коли я зайшов, він сидів, підперши голову рукою, і дивився в телефон.

Тепер на його шкірі залишився червонуватий залом. У тиші залу, стукаючи відполірованими срібними підборами начищених туфель, я пройшов по кахлю. Стук туфель був рівномірним шуму пульсу, який я чув у своїх вухах.

— Доброго ранку, — я простягнув руку, щоб розгладити червоний залом на його щоці.

Але він, стрімко червоніючи, відсахнувся.

Я поправив накинутий на плечі піджак, на мить відвівши погляд.

— Доброго ранку. — Пересохлим голосом видавив він і тут же схопив стакан, у який налив воду. — Хочете?

— Самі попийте. — Наспів вимовив я.

Коли я зробив замовлення, то попросив його відкрити кафе і для звичайних відвідувачів.

— Тоді потрібно написати на сайті будівлі, що ми відкрилися, — пробурмотів він, швидко набираючи текст на своєму телефоні.

— Добре, — я миролюбно погодився. Але в мене була велика мета, ніж привертати до себе увагу звичайного офісного планктону. Вони не заслуговували навіть погляду на мене. Однак дехто інший, так.

— Тут буває голова конгломерату? — Розпливаючись у м’якій посмішці, випромінюючи від себе аромат дорогої шкіри та чорної смородини, ввічливо запитав я, навмисно нахиляючись ближче до Чхве І Джина.

І він вдихнув мій улюблений парфум. Я побачив, як крила його носа розширилися, а зіниці збільшилися. Цей милий кіт, з легким рум’янцем та мідним відтінком фарбованого волосся, дивився на мене як на Бога.

Я посміхнувся і торкнувся його руки, що лежала на столі:

— Так… сюди заходить голова конгломерату.

Чхве І Джин ковтнув і повільно кивнув:

— Рідко, але я чув, що моя сестра кілька разів продавала йому полуничні тістечка.

— Як його звати? І як він виглядає? — Мої пальці несвідомо сильніше впилися в кисть І Джина. — Він… молодий?

І Джин покашляв і забрав свою руку з мого захвату:

— Близько тридцяти п’яти.

— Тридцять п’ять? Так це ж! — Мої очі загорілися ще сильніше. — Чудово! — Я задоволено примружився і притиснув руки до грудей, ледь не почавши пританцьовувати.

Я бачив розчарування в очах Чхве І Джина, але я безсоромно використав його закоханість, щоб підібратися до голови Кім У Шика.

Протягом наступних двох тижнів я вставав надзвичайно рано, щоб встигнути не лише на роботу, але й на полювання. Я знайшов соціальні мережі Кім У Шика — на моє роздратування, вони були майже неефективними, там була одна фотографія десятирічної давнини, решта ж стосувалася роботи конгломерату.

Але я не міг зупинитися.

Моє положення на роботі відчутно похитнулося. Я повернувся до звичного ритму, мої чайові та відгуки були на висоті. Але холодність, яка залягла між мною та Йок, відбивалася на всій атмосфері бару.

Я складав танцювальні плейлисти, вигадував фішки з феєрверками, іноді робив макет реклами. Це була побічна робота, яку я безкоштовно звалив на свої плечі, просто заради розваги.