Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

**Глава 2: Заброшений будинок**

Мирон і Соломія вийшли з дому, намагаючись виглядати максимально спокійно, щоб ніхто з сусідів не запідозрив, що вони задумали щось незвичайне. Вони йшли вузькою стежкою, яка вела до школи, а потім повернули в бік старого будинку. Він стояв на околиці села, оточений високими деревами, які, здавалося, навіть у денний час створювали навколо нього таємничу напівтінь.

— Ти точно впевнена, що хочеш туди зайти? — спитав Мирон, зупиняючись на хвилину. — Виглядає як із якогось фільму жахів.

— Ну, ми вже дійшли сюди, — відповіла Соломія, але її голос звучав трохи менш впевнено, ніж раніше. — Давай просто заглянемо. Якщо щось не так, ми відразу підемо.

Вони підійшли до дверей будинку. Дерев’яні дошки скрипіли під їхніми ногами, а вітер, що пробивався крізь щілини, видавав тихий свист. Мирон взявся за ручку дверей, яка була покрита іржею, і з легким скрипом відкрив їх.

Всередині було темно і прохолодно. Промені сонця ледве пробивалися крізь забиті вікна, освітлюючи куточки кімнати, де лежали розкидані речі: старі меблі, розірвані книги, порожні пляшки. Повітря було насичене запахом пилу і часу.

— Ну що, йдемо далі? — прошепотіла Соломія, беручи Мирона за руку.

Вони обережно пройшли крізь першу кімнату, намагаючись не чіпати нічого зайвого. У другій кімнаті, яка, схоже, була раніше вітальнею, вони помітили старий дерев’яний стіл. На ньому лежала щось, що привернуло їхню увагу.

— Дивись! — сказав Мирон, підійшовши ближче. — Це ж мапа!

Він взяв у руки старий, потертий листок паперу. На ньому були намальовані лінії, позначки і хрестик, який явно щось позначав. Мапа була настільки старою, що її краї почали розпадатися.

— Це може бути скарб! — захоплено прошепотіла Соломія. — Ти уявляєш? Ми можемо знайти щось справжнє!

Мирон посміхнувся, але в його очах була легка тривога.

— Ну, якщо це скарб, то він, мабуть, дуже давно тут лежить. Але... — він задумався. — Може, варто спробувати знайти це місце?

Соломія кивнула, її очі сяяли від ентузіазму.

— Звичайно! Але спершу треба дізнатися, куди веде ця мапа. Може, тут ще щось є?

Вони почали обшукувати кімнату, але, окрім старих речей, нічого цікавого не знайшли. Тоді Соломія запропонувала:

— Давай візьмемо мапу з собою і подивимося вдома. Може, там є ще якісь підказки.

Мирон погодився. Вони обережно склали мапу і вийшли з будинку, відчуваючи, що їхня пригода тільки починається. Заброшений будинок тепер здавався менш страшним, але загадковість його історії лише додала їм ентузіазму.

— Ти думаєш, хтось інший знає про цю мапу? — спитала Соломія, коли вони йшли додому.

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але якщо це справжній скарб, то ми повинні діяти швидко. Хто знає, що нас чекає попереду?

Вони йшли, обговорюючи плани на завтра. Сонце починало сідати, але вони відчували, що їхні канікули нарешті набувають сенсу. Заброшений будинок став лише початком чогось більшого, і вони були готові до нових відкриттів.