Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

Розділ 2. Збіг чи ні?

О восьмій вечора я вже сиділа в барі, нетерпляче постукуючи пальцями по столу. Софі, як завжди, запізнювалася. Я не здивувалася — вона не змінила своїх звичок ще з коледжу.

Замовивши собі коктейль, я почала бездумно розглядати людей навколо, аж поки мій погляд не зачепився за знайому постать.

Емір.

Він сидів за столиком біля барної стійки, з келихом у руці, виглядаючи так, ніби йому тут цілком комфортно.

Що він тут робить?

Цей бар не був популярним серед наших колег. Я вибрала його саме тому, що хотіла спокійно поговорити з Софі. Але тепер… Я точно пам’ятала, як напередодні обговорювала наші плани з іншою колегою. Не могла ж ця інформація випадково дійти до Еміра?

Я відчула, як тепло розливається по обличчю.

— Ти вже замовила щось для мене? — голос Софі вивів мене з роздумів.

Я підняла погляд на подругу, яка зняла пальто й сіла навпроти.

— Ти як завжди вчасно, — фиркнула я, намагаючись не повертати голову в бік Еміра.

— Ой, не починай, — відмахнулася вона. Але її погляд затримався на мені. — Щось сталося?

— Ні, просто втомилася, — швидко відповіла я й відсьорбнула коктейль.

Та Софі занадто добре мене знала. Вона перевела погляд через моє плече, а потім хижо усміхнулася.

— Ага, ясно. – саркастичним тоном. – Ти просто не хочеш зізнатися, що твій гарячий бос сидить за кілька столів від нас.

Я ледь не вдавилася напоєм.

— Софі! Тихіше!

— Ой, розслабся. Але, Дел, серйозно? Він же реально тебе переслідує.

— Це просто збіг, — буркнула я.

— Збіг? Ну-ну… А ти, певно, досі впевнена, що в тебе немає до нього почуттів?

Я закотила очі.

— Ти просто любиш мене підколювати.

— Авжеж! Бо це весело. Особливо, коли твоя "невзаємна закоханість" сидить за кілька метрів від нас, роблячи вигляд, що випадково опинився тут.

Я схопила меню і втупилася в нього, ігноруючи Софі та її усмішку. Але навіть так я відчувала погляд, що, здається, був направлений прямо на мене.

Алкоголь повільно розливався по тілу приємним теплом. Софі вже розповідала якусь чергову історію, а я сміялася, хоча, якщо чесно, не надто вдумувалася в її слова.

Я розслабилася. Почала забувати про те, що за кілька столиків сидить мій бос, і нарешті насолоджувалася вечором.

— Ой, тільки не кажи, що ти вже п’яна, — підколола Софі, сьорбаючи свій коктейль.

— Я просто відпочиваю! — захищаючись, підняла руки.

— Ага, а тепер уяви, що зараз сюди підійде…

— Делайла.

Я завмерла.

Голос, який пролунав у мене за спиною, я впізнала б будь-де.

Повільно повернувшись, я підняла очі на Еміра. Він стояв біля нашого столу, виглядаючи так само спокійним, як завжди, але в темних очах промайнуло щось невловиме.

— Що ти…? — почала я, але він перервав мене.

— Багато не пий. Завтра вранці нарада.

І все.

Жодного зайвого слова, жодного пояснення.

Він просто кивнув, розвернувся і пішов, залишаючи нас з Софі у повному ступорі.

— Це що зараз було? — першою порушила тишу подруга.

Я кліпнула, намагаючись збагнути, що тільки-но сталося.

— Я… не знаю.

— Ох, він точно тебе переслідує, — Софі захоплено подалася вперед. — Бачила, як він дивився?

— Це просто його звична манера, — пробурмотіла я, хоча сама не була в цьому впевнена.

Моє серце раптом почало битись швидше, але я не хотіла аналізувати, чому.