Читати книгу - "Тобі, мій Герою, Люба Ковальчук"

-Красуне, то ти дасиш свій номер телефону? - вже вкотре цей симпатичний кароокий незнайомець випрошував у мене мій номер. Все було б добре, якби не цей хитрий вогник у його ну дуже грайливих очах. Він наче куштував мене із великою насолодою по маленькому шматочку своїм хижацьким поглядом. Щось у цьому по- гляді було..таке тепле і до болю рідне. 

— Ні, з цим юнаком у мене точно ніколи нічого не буде, подумки заперечила сама собі, він точно не для кохання. Але ця тепла, чомусь знайома усмішка при вході до супермаркету і впевнений погляд прямо у вічі.. — Ні!І ще раз ні! - боролася я зі своїми думками.

-У тебе дуже гарні очі,- я повернула голову в бік, звідки доносилась ця фраза низьким теплим голосом. Це був знову він.. Цей симпатичний, невисокого зросту, брюнет стояв справа від мене. Він чекав.. Я посміхнулася і опустила погляд додолу. Хлопці, які стояли біля нього, весело сміялися і жартували один з одним. 

- А інстаграм маєш? — вже вкотре запитав він мене.

— Так, маю, — неохоче відповіла я. 

«Можливо все-таки дати йому свою сторінку, нехай відчепиться від мене вже накінець, все одно з ним нічого серйозного не матиму. Набридне, то заблокую», — міркувала я. 

Ми обмінялися нашими сторінками в інстаграмі і вони з хлопцями галасливою компанією відійшли до відділу печива. Моя робота полягала в тому, щоб зважувати цей товар у супермаркеті, отже я мала обслуговувати і цих галасливих клієнтів. Закотивши очі і посміхнувшись, я підійшла до них, серце в мене вистукувало, адже вся їхня увага була спрямована на мене, а він слідкував за
кожним моїм рухом.

-Печиво з шматочками шоколаду,- прошепотіла
я назву і почала зважувати..
 

Декілька годин після..
 

Я втомлено подивилась на двері супермаркету. Вхід був пустим і сумним. Був вечір, людей майже не було, я вже нестерпно хотіла додому, ноги боліли і хотілось спати. Діставши телефон з кишені, щоб дізнатися, котра година, я побачила сповіщення: «Діма Ковальчук надіслав вам повідомлення». Я озирнулась і відкрила.
 

«Привіт ще раз», - писав він мені.
 

Я відповіла, і через годину ми вже надсилали смішні картинки один одному і сміялися. Це спілкування було легким, не обтяжуючим, і я не помітила, як швидко і весело закінчився мій робочий день.
 

Це був початок.. Загадковий і солодкий, як це печиво зі шматочками гіркого шоколаду..