Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Ті, хто йдуть, Ivaarr 📚 - Українською

Читати книгу - "Ті, хто йдуть, Ivaarr"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ті, хто йдуть" автора Ivaarr. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 38
Перейти на сторінку:

— Який ще шпигун?

— Із сусіднього клану. Припустимо, він був у маскуванні, може, навіть на чотирьох. А лось відчув його раніше за нас. От і втік. Уяви: розвідник, у плащі, крадеться під листям...

— …який важить стільки, що його кроки звучать, як падіння валуна? — Івар похитав головою. — Ні. Це була не просто тінь. Це було щось, що навіть природа визнала за небезпеку.

Знову запанувала тиша. Але тепер у ній була тривога. Їхня розмова, хоч і з гумором, не розвіяла відчуття, яке виникло там, серед дерев: щось стежить. Щось набагато ближче, ніж вони думали.

— Скажи чесно, брате, — раптом сказав Хвітсерк, не дивлячись на нього, — ти хочеш туди повернутись?

Івар дивився вперед, туди, де над деревами вже виднілась сторожова вежа табору Рібел.

— Ще й як. Але не вдвох. Ми підемо туди… усією групою. З Кавет, Слемом, Вайлдом і… Помаком. Нехай погляне на карту — може, й ліс розкаже нам правду.

Крізь легкий туман і ранкові промені нарешті з’явилися дерев’яні стіни табору Рібел — міцні, трохи нахилені всередину, укріплені балками й обкладені гострими кілками. На південній вежі чергував Кацифер — пильний і похмурий, як завжди. Він помітив вершників здалеку і, не зводячи з них очей, махнув рукою.

— Ранній улов? — гукнув він, коли вони в’їхали у ворота.

— Швидше, рання загадка, — відгукнувся Івар. — Поклич Помака, і… скажи Клер, що нам треба поговорити. Це важливо.

На подвір’ї табору вирувало життя. Хтось точив зброю, хтось ніс воду, старі плели кошики, а діти тренувалися з дерев’яними списами під наглядом Ареса. Але все це Івар проходив майже не помічаючи. У голові — лось. У вухах — лунання чужих кроків. У грудях — тривожне передчуття.

Клер Томарі зустріла їх біля довгого столу в центрі табору, під навісом із звіриних шкур. Її обличчя було спокійним, як озеро, але в очах — гострота меча. Вона була в світлій шкіряній туніці, а на зап’ястях — браслети з тисненням у вигляді листя. Поруч стояв Калхаан Безликий — старий, високий, із сивим волоссям і зморшками, ніби вирізаними ножем по шкірі.

— Що ви бачили? — одразу спитала Клер, не гаючи часу.

— Ми натрапили на білого лося, — почав Івар. — Величезного. Чистого, як перший сніг. Але він… утік. Раптово. Злякався. Не нас.

Хвітсерк додав:

— Ми теж щось чули. Важкі кроки. Повільні. Наче хтось... ні, щось — спостерігало за нами.

Калхаан трохи підняв брову:

— Ви бачили сліди?

— Ні. Ґрунт м’який, але чистий. Ні лап, ні копит. Лише тріщина в корі дерева, куди впав білий мох — ніби щось велике зачепило.

Клер замислилась.

— Вайлде, ти тут?

— Тут. — Із тіні вийшов вербувальник племені — високий і засмаглий, із хитрим прищуром. Його голос був легкий, майже глузливий. — Хтось порушив спокій лісу?

— Хтось великий, — відрізав Івар.

— Тоді я піду з вами. Цікаво, з ким я ще не встиг домовитися.

— І я піду, — сказав Слем Лансар, підводячись від дальнього вогнища. — Якщо це розвідка іншого клану — ми повинні дізнатися першими.

У цей момент у коло увійшов Помак. На поясі в нього висів шкіряний тубус із мапами, а очі були втомлені — схоже, він уже працював із самого ранку.

— Ви кликали?

— Так. — Клер вказала на бочку біля столу. — Розклади мапу. Івар, покажи, де це було.

Помак швидко розгорнув мапу. Івар вказав на скелю на північному заході від табору, поруч зі звивистою річкою.

— Тут. Між пагорбами та межею Чорного Лісу.

Помак хмикнув, провів пальцем по пергаменту.

— Дивне місце. На всіх старих схемах тут порожньо. Навіть розвідка Лейза казала — нічого особливого. Але… років шість тому тут зник пастух. Знайшли тільки сідло і сліди, що вели до болота. А потім — тиша.

Калхаан пробурмотів:

— Ліс спить. Але часом він перевертається.

Клер випрямилася.

— Отже, слухайте. Збір. Завтра на світанку. Івар, Хвітсерк, Вайлд, Слем, Помак, Кацифер — ви йдете в розвідку. Ми з’ясуємо, що там. Якщо це загроза — ми до неї підготуємось. Якщо це щось інше… ми це зрозуміємо.

Усі мовчки кивнули.

Клер глянула в бік північних воріт:

— Але найбільше мене непокоїть не лось і не кроки. А те, що природа замовкла.

Ніч опустилася на табір Рібел, як густий оксамит. Вітер ущух, лише зрідка ворушачи верхівки дерев. Факели на стінах похитувалися, кидаючи помаранчеві відблиски на дерев’яні будівлі, і в цій тиші табір здавався майже мертвим — але це була лише маска спокою.

В одній із наметів, застеленій хутрами й тканиною, Івар лежав на боці, втупившись у стелю. Світло від жару в глиняній жаровні кидало м’які тіні на його обличчя. Та в очах не було й краплі сну.

Він перевертався. Вдих. Видих. І знову.

Поряд на хутрі сиділа Дрім, його супутниця — дівчина з ніжними рисами обличчя й світлим, як зимовий ранок, волоссям, заплетеним у тугу косу. Вона спостерігала за ним, не кажучи ні слова, поки він в черговий раз не перевернувся на спину й не зітхнув із досадою.

— Ти зараз не в лісі, — м’яко сказала вона.

— Я не можу… викинути це з голови, — пробурмотів Івар, не дивлячись на неї. — Той лось… його погляд… він був наляканий. По-справжньому. І я відчував, що за нами хтось спостерігав. Навіть зараз, Дрім. Я заплющую очі — і відчуваю це.

Вона підійшла ближче й сіла поруч, притиснувшись стегном до його боку. Легкий запах трав — сухих, свіжих, лікувальних — завжди слідував за нею. Вона поклала долоню йому на груди, поверх сорочки.

— Твоє серце стукає, як у коня перед забігом. Це ніч, Івар. Вона робить думки гострими, як леза. Ти надто живий — от і не можеш заснути.

Він кивнув, трохи усміхнувшись.

— Хвітсерк, напевно, вже бачить п’ятнадцятий сон. А я… Я повинен бути сильним завтра. Але голова не відпускає.

1 2 3 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ті, хто йдуть, Ivaarr», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Ті, хто йдуть, Ivaarr» жанру - 💙 Бойове фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Ті, хто йдуть, Ivaarr"