Читати книгу - "Сильні бо не померли, Oleg Poroshok"

Розділ 2. Перша зустріч

Прибуття на поверхню Артаретри стало справжнім ритуалом переходу для всіх членів експедиції. Перші кроки колоністів були сповнені хвилювання та невизначеності. Тиша, що панувала в безповітряному просторі планети, порушувалася лише звуками механізмів роботів та важким диханням людей у скафандрах. Але ще одніими невід'ємними труднощами стало збільшене тяжіння: Артаретра, як планета, була дещо більша за Землю, тому кожен крок вимагав надзвичайних зусиль.

Після завершення першої герметизації посадкової платформи Артур організував зустріч із командою у великому тимчасовому куполі — головному командному центрі.

— Ми прийшли сюди не тільки заради багатства чи слави, — звернувся він до екіпажу. — Ми — перші, хто відкриває новий шлях для людства. Наша віра, наша моральність і наша здатність до самопожертви допоможуть нам подолати будь-які труднощі. Зокрема, ми повинні пристосуватися до підвищеного тяжіння цієї планети. Для цього буде впроваджено додаткові фізичні тренування, адже мешканці Артаретри мають бути сильнішими за землян, щоб вижити.

Його голос лунав рівно, з внутрішньою силою, що надихала навіть тих, у кого в душі поселився сумнів. Люди уважно слухали, стоячи пліч-о-пліч — інженери, медики, біологи, охоронці, механіки. Це був момент єднання, де кожен усвідомлював: адаптація до нових умов вимагатиме не лише технічних рішень, а й фізичної витривалості та сили.

Окрім організації основних напрямків, Артур негайно призначив керівників для контролю за тренувальними програмами. Було сформовано спеціальні групи, які відповідали за розробку режимів фізичних вправ, що дозволили б екіпажу поступово адаптуватися до підвищеного гравітаційного навантаження. Зранку та ввечері відбувалися обов’язкові тренування на спеціально обладнаних майданчиках, де навіть просте пересування перетворювалося на важку фізичну вправу.

Першими почали працювати поза колонією саме роботи. Розумні машини прокладали маршрути, шукали мінеральні джерела, проводили герметизацію модулів, налаштовували системи збагачення артаретського ґрунту. Використовуючи новітню технологію перетворення молекулярного складу, вони поступово змінювали структуру ґрунту, роблячи його придатним для сільського господарства у спеціальних куполах.

Водночас проводилась адаптація обладнання до місцевих умов. Скафандри та машини отримали додаткові фільтри, теплоізоляцію та систему компенсації тиску, а також спеціальні модулі для підтримки рухової активності екіпажу в умовах посиленого тяжіння.

Налагодження промисловості просувалося швидко. Було встановлено перші модулі для добування енергії з внутрішнього тепла планети, побудовано лабораторії для аналізу біосередовища, розпочато зведення житлових блоків.

Артур щодня особисто обходив зони будівництва. Стоячи на тренувальному майданчику, він спостерігав, як кожен член команди, зосереджений на фізичних вправах, долає труднощі нових умов.

«Тяжіння тут — як постійне випробування, — думав він, спостерігаючи за тренуванням. — Але кожен крок робить нас сильнішими, кожне тренування наближає нас до виживання на цій планеті. Ми будуємо не просто колонію, а нову цивілізацію, де людська сила і воля до життя є запорукою успіху».

Після святкового зібрання на честь прибуття, Артур рішуче взявся за наведення ладу. Він створив спеціальні комісії, які контролювали як виробничі процеси, так і адаптаційні заходи, гарантуючи, що кожен громадянин колонії зможе розвинути свою фізичну силу для життя в нових умовах.

— Пам’ятайте, — говорив він під час чергового збору після тренування, — кожен з нас повинен бути не просто сміливим, але й сильним тілом. Тільки так ми зможемо зустріти всі виклики Артаретри.