Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

1048 доволі часто переховувався у вентиляції, можна сказати, жив у ній, проте зараз він як ніколи раніше хотів вибратися. Це була не перша його зустріч з чотирма іксами, до цього він мав змогу чути її. Дивно, та поруч з нею завжди було таке відчуття, ніби за тобою хтось стежить, та й вона, здається, знала про його присутність, розповідаючи при ньому казкові їсторії. До сьогоднішнього дня вони не розмовляли, але тоді здавалося, що старалася саме для нього.

Інші були зачаровані його зовнішністю та поведінкою. І хоча 1048 любив увагу, йому хотілося мати справжнього друга, поки що спроби створити такого не були успішними. Одного ліквідували, двоє загубилися.

Коли вимкнулося світло і почався увесь цей розгардіяш, ведмедик поповз назад. На операційному столі лежала лише розколота маска у калюжі крові, значить, операцію провели успішно?

Тіло 1048 В було знищено після смерті, мабуть, з нею вчинять так само.

Проте ця маска... Вона нагадала йому про тих невидимих спостерігачів, що супроводжували дівчину. Якось вона сказала Марку "це типу такий оберіг", тож Плюшевий вирішив заховати його, зашивши у власне тіло, після чого рушив до камери чотирьох іксів. Він забере ті малюнки, знайде своїх творінь, а потім створить ще одного, як просила Емі. Якщо у тілі 1048 D справді опиниться душа Марка, у ведмедика з'явится справжній друг.

***

Останній удар струмом перед відключенням повернув Емі до свідомості. Її тіло почало битися у конвульсіях і ремені порвалися. Лікар утік, подумавши, що вона вже мертва, та й відверто кажучі її мізки були близькі до того, аби підсмажитися. Двері залишилися відчиненими, мабуть, тут не обійшлося без її друзів. Добре, що пластина не зламалася, хоча рана усе одно боліла та кровила.

Треба було обробити, зашити, але усі ці непрозорі флакони... Це може бути зеленка, а може й кислота — нічого не підписано. Єдине, що точно не було небезпечним - бинти. Перев'язка допомогла спинити кров, біль трохи вщух і все наче було непогано, та раптом Емі побачила приміщення моргу, того самого, що був під проклятою лікарнею.

— Тобі холодно, більше неможна тут лишатися, тікай, поки він не повернувся!

Вона намагалася бігти, та могла лише повільно йти, тримаючись за стіни.

— Швидше, вони помітять.

Голоси у голові завжди мали рацію. Галюцинації, лікарю Картер, тоді як вони вивели її з В'язниці Свідомості?

— Тіло зникло, знайдіть її! — Кричить хтось позаду.

— Він вже знає, поспішай.

Вона зайшла до ліфту і більше не могла стояти на ногах, просто натисла випадкову кнопку і впала, точнісінько як тоді.

Що ж їй тепер робити? Треба вибратися звідси і тікати якнайдалі, та спочатку знайти Марка, чи те, що від нього залишилося. У найгіршому випадку треба зустріти 1048, а тільки потім шукати вихід.

***
      

— Чума забрала не одну сотню життів, проте тебе я врятую.

Чоловік, що стояв спиною до Чумного Лікаря, обернувся. В одну мить обличчя Маски Одержимості змінилося з сумного на веселе.

"А я тобі казав, люди не люблять німих лікарів, їх заспокоюють слова. Правдиві чи ні - це не так важливо. За годину це тіло згниє, мені до того часу треба знайти нового носія, а після цього роби з ним що хочеш."

— Усе сталося так, як ти казав.
"Будь-яка система рано чи пізно дасть тріщину, це очевидно."

— Нажаль, разом з обмеженнями зникли усі пацієнти. Невже, хвороба знищила їх усіх?

"Вони просто покинули це місце, і нам треба зробити те саме. Я знаю, що можу довіряти тобі, працюватимемо разом і виберемося звідси."
Від рукостискання носій миттєво помер, але Маска усе ще міг контролювати його тіло. Принаймні, цей робітник не відчуватиме, як тіло гниє живцем, а розум виконує усі накази 035.

Від авторки: Маска тут чоловічого роду, тому не дивуйтеся. Він спілкується телепатично тобто через лапки. Головна героїня бачить галюцинації через пошкодження мозку. Якщо когось дивує, що у Фонді порожньо, згадайте гру — там теж бігаєш коридорами де нікого нема окрім монстрів, хоча, тут будуть ліквідатори. Дорече, 035 може контролювати навіть геть зогнилі тіла, але йому це не подобається, тому він робить вигляд, що не може, і шукає щось свіже.