Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

1048 знав усі ходи у вентиляції, проте губився у коридорах. Кожен поверх побудовано по-своєму, тож йому знадобилося б роки два, щоб вибратися. До ліфта вів кривавий слід, ведмедик хотів зайти туди і таким чином потрапити нагору, бо з його крихітними ніжками стрибати по сходах те ще задоволення, та кабіна полетіла униз без нього.

Далі коридором йшли кімнати. Деякі зачинялися на картки, деякі на замки з кнопками, хоча ні до того, ні до іншого малій іграшці не дотягтися. Вентиляцією вже бігав інший об'єкт, який не дуже подобався 1048 та його сородичам. Ніколи не чіпав їх, більше цікавився теплокровними, та коли його лапки бігали спиною, чіпляючи нитки, це було так мерзенно!

Вимкнення світла допомогло 363 вирости, і тепер він бродив тут у пошуках нової жертви.

Кімната чотирьох іксів зачинялася на дві двері з карткою, тож довелося повертатися у вентиляцію.

— Нас багато, але ми як один, разом ми сила! — 363 було чутно усюди, вони так набридали своїм писком, що ведмедик навіть витяг з себе трохи вати (хоча це було боляче) і заткнув вуха.

У кімнаті малюнків було забагато, аби забрати усі з собою. Емі не випускали звідси і вона доволі часто малювала. В основному на картинках були інші S.C.P., яких змалювали з розповідей Марка, ще декылька картинок лісу, схоже, це були її власні спогади. Малювала одяг та предмети, дрібних тваринок та пташок, взагалі, усе, що тільки можливо.

Кілька нарисів 1048 знайшов під ліжком. П'ять малюнків: собака у лабіринті, кора дерева, лялька у дивному платті, купа змій і сама Емі з Марком.

Перші чотири малюнки з дивними візерунками могли бути мапою, знову ж таки змальованою зі слів Марка, у лабіринті навіть можна було впізнати цей поверх, останній — просто гарний спогад. Ведмедик узяв олівці і намалював поруч себе з іншими 1048, сподіваючись, що вони колись потоваришують.

Він більше не хотів нічого у себе класти, тож усе зібрав у маленьку сумочку, яка йому була як рюкзак. Пощастило, що окрім малювання Емі полюбляла шиття. Окрім малюнків там лежали нитка, голка та картка четвертого рівня, яку чотири ікси якось вкрала у забудькуватого вченого. У будь-якому випадку, тут була потрібна картка п'ятого рівня, тож вилазку через вентиляцію довелося повторити.

***

Тільки Емі знову почала втрачати свідомість, як ліфт вдарився об підлогу. Двері відчинилися не до кінця, та дівчина змогла вийти. Марк казав, на такі випадки на поверхах встановлювалися сходи, але якщо світла нема, саме там має бути увесь персонал.

— Знайшов S.C.P. поза зоною зберігання. — Сказав чоловік у білому халаті, звідки він з'явився?

— Скажи, тільки чесно, я схожа на когось, хто може тут усе зруйнувати? — Цей клятий сірий комбінезон, який їй видали, одразу виказував, звідки вона втекла.

— Ви знаходитеся на п'ятому поверсі, це зона для кетерів, сюди безпечних не відправляють.

— Серйозно? У мене уся голова у бинтах, я на ногах ледь стою, яка в біса небезпека?

— Я виконую протокол.

— Увага! Тільки що була зафіксована спроба втечі 1682, усім вільним співробітникам негайно пройти у кімнату спостереження.

На п'ятому поверсі було джерело резервного живлення і не одне. Полонені класу кетер були настільки небезпечними, що персонал все ще лишався тут, а не евакуювався, як решта (бо саме вони мали стримувати монстрів). Саму Емі вважали безпечною, поки Картер не втрутився зі своїми правками. Він наполягав що ця дівчина — мало не всесвітнє зло, та Фонд не бачив від неї небезпеки, тому єдине, на що могли погодитися - евклід. Тож її помістили на четвертий рівень, там хоча б камери були нормальними. А тут... Просто клітки, які мають стримувати наймерзенніших повтор.

Робітник повів Емі за собою, діставши пістолета. Перед тим, як йти допомагати своїм колегам, він зачинив дівчину в одну з порожніх камер. Вона навіть не усвідомила, як зробила крок уперед, аби не дати дверям зачинитися, але темний силует на стіні затримав її. Робітника щось відволікло, він не побачив, як тіні огорнули полонянку.

Раптом залізна стіна навпроти тріснула, обливши його кислотою. До ще живого робітника з камери виповзла велитенська Ящірка, від якої лишилися тільки м'язи та скелет. Емі розуміла, як почуває себе 1682 — поранений та ув'язнений, вона хотіла щось сказати друзям з цього приводу, але тут знову почала втрачати свідомість.

***

— Марку, мені його шкода.

— Старого?!

— Ну так. Він зачинений там і цілими днями просто дивиться на залізо, намагаючись вибратися.

— Цей об'єкт сам винен. Якби він не вбивав людей, то і класу кетер не отримав би. Може, його навіть випускали б на вулицю.

— А таке можливо?

— Я чув, що одного S.C.P., ту, яка сукуба, за гарну поведінку випускають погуляти на острові, перед цим звільняючи його від людей.

— Дивно, тоді чому вони не випустять мене, я ж не роблю шкоди.

— Та біс їх знає, цих вчених. Сказати по правді, за час знаходження тут я зрозумів дві речі. По-перше, ліквідаторів треба слухати, але не підлещуватися. Вони тебе не послухають, тож не варто принижуватися. По-друге, ніколи не суди об'єкти за зовнішністю. Ось той самий 173, наче просто статуя, а шиї ломає і оком не змигнеш, або та, з четвертого рівня, наче б то й об'єкт, проте ж безпечна.