Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

— Як говориться, тільки почалося навчання, а вже дві хімії, — прошепотіла Ліна, коли вони зайшли в лабораторію.

Мар’яна усміхнулась. Для неї це звучало не як нарікання, а як музика.

Викладачка, пані Оксана Миколаївна, жінка з суворим поглядом і акуратною зачіскою, одразу вловила атмосферу в аудиторії.

— Тиша. Тут вам не TikTok. Хімія — не терпить метушні.

Мар’яна уважно слухала пояснення про правила безпеки, знайомилась із новими реактивами, поглядом запам’ятовувала розміщення посуду й реагентів. Усе здавалося знайомим і новим водночас. Вона ніби вдихала знання через запахи: оцет, спирт, щось хлорне — аромат її майбутнього.

Коли дійшло до лабораторної роботи, Мар’яна злагоджено, ніби машинально, все виконала: підготувала розчини, точно відміряла краплі, зафіксувала реакцію. Поки її одногрупники шепотілися та губили пробірки, вона вже вписувала результати в журнал.

Оксана Миколаївна зупинилась біля її столу.

— Прізвище?

— Мельник. Мар’яна Мельник.

— Ти вже працювала в лабораторії?

— Ні, але я трохи займалась хімією в школі. І... це мені подобається.

Викладачка кивнула, на мить задумалась і сказала:

— Після занять зайди до мене. Є дещо, що тобі може бути цікаво.

Після пар Мар’яна дочекалася, поки аудиторія спорожніє, й зайшла в лаборантську кімнату. Старі дерев’яні шафи, колби, реактиви й звуки капаючої води з промивної установки — усе це виглядало як окремий світ.

— Я помітила твій підхід. Не часто хтось із першого курсу так працює, — сказала Оксана Миколаївна. — Якщо будеш відповідальною, можу доручати тобі допомогу з підготовкою практичних занять. Хочеш спробувати?

Мар’яна ледь стримала посмішку.

— Так. Дуже хочу.

Коли вона вийшла з кабінету, на душі було легко й світло. Вона знову згадала свою формулу:

“Жодних відносин. Тільки навчання. І трохи кави.”

І, здавалося, вона дійсно рухалась за планом.