Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Гуртожиток виявився живим організмом. Він шумів, дихав і мав характер. У кожного поверху — свої традиції. На третьому, де жили Мар’яна з Ліною, все вирішувалося гучно: хто голосніше включив музику — той і DJ вечора.

Ліна постійно бігала з кімнати в кімнату, сміялася, носила чайник у коридорі й поверталася з чужими кружками.

— Це Аліна й Катя. Ми з ними з минулого гуртожитку знайомі, — махнула рукою на двох дівчат, які грали в “добери формулу” на папірцях.

— У нас тут гурток хімічної підтримки, — пожартувала Катя, — якщо хочеш — приєднуйся.

— Якщо він працює ночами — я ваша, — відповіла Мар’яна, зітхаючи.

Увечері гуртожиток засинав неохоче. Тишу порушували тільки капці по плитці, чиїсь смішки й невгамовна музика в кімнаті навпроти. Мар’яна сиділа над конспектом. Вона наче розуміла тему — “гідроліз солей”, але формули лізли в очі, як мухи в чай.

— Все. Я — не хімік, я — трагікомедія, — бурмотіла вона, розмазуючи рівняння по зошиту.

— Не панікуй. Я принесла магічне зілля, — Ліна поставила на стіл чашку кави й плюнула на руку: — Урочисто клянуся, що нічого доброго не замислюю, крім допомоги подрузі.

Мар’яна засміялася.

До півночі вона таки розібралася з темою, підкреслила формули, виписала приклади. І навіть дійшла до думки, що найкраща мотивація — це власна впертість.

Перед сном вона ще раз подумала:

“Навчання — моє, дружба — теж. А все інше — потім.”

І заснула вперше за кілька днів з легким серцем.