Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шлях відкривається сам, Ilona Kast 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях відкривається сам, Ilona Kast"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях відкривається сам" автора Ilona Kast. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 35
Перейти на сторінку:
Розділ 1: Початок подорожі — Матце, Амстердам і O.Z.O.R.A

Подорож почалася не в аеропорту, не на вершині гори і не на світанку в пустелі. Вона почалася у вітальні. У теплі друга, якого я називала братом. Матце.

Це був той тихий, щирий простір, який створює лише справжня дружба. Без пафосу, без драми — просто двоє людей, які були поруч. Кава, розмови, моменти мовчання, в яких погляди казали більше, ніж слова.

Він знав, що я вирушу. Я знала, що він залишиться. І все ж ми обоє були в дорозі. Всередині й назовні.

Разом ми поїхали до Амстердама — до Стефа й Фернандо, його друзів. Це двоє неймовірно щирих хлопців, які зустріли нас з відкритими обіймами й відкритими серцями. Амстердам був іншим, коли не заходиш у нього як турист. Ми не бігали від музею до музею — ми просто пливли за течією. Вулицями, мостами, крізь ночі.

«Знаєш», — сказав якось Матце у затишному куточку біля води, — «ти хоробра. Але не забувай: хоробрість — це не лише йти. Це й залишатися, коли потрібно.»

Я усміхнулася. Я знала, що він має на увазі. Але моє йти — це не втеча. Це — рух назустріч. До життя. До світу. До себе.

Після Амстердама був фестиваль O.Z.O.R.A.

Я не мала жодного уявлення, що мене чекає. Я ніколи раніше не була на фестивалі. Нічого не знала про лайн-апи, кемпи, танцювальні майданчики серед лісових галявин. Але я була там. У самому серці події.

І раптом усе стало світлом. Барви. Запахи. Люди, які танцювали босоніж у багнюці й розповідали історії своїми очима.

Там я познайомилася з Філіпом. Ми зустрілися випадково — а може, саме тому й не випадково. Ми розмовляли дванадцять годин поспіль. Без пауз. Без масок.

«Ти знаєш це відчуття?» — спитав він. — «Коли зустрічаєш когось — і ви, ніби давні друзі, просто мали знову знайти одне одного?»

Я кивнула.

Наші розмови були глибокими — про життя, про страх, про батьків, про систему. А потім ми просто сиділи поруч мовчки. І цього було досить.

O.Z.O.R.A. для мене стала не просто місцем — вона стала дзеркалом. Запрошенням згадати: свою допитливість, свою єдність, свій внутрішній простір.

Я почала відкриватися психоделічному світові — не як вечірці, а як порталу. Так само як інтернет — це інструмент: ти можеш знайти там мудрість світу, або ж загубитися у шумі. І я зрозуміла: ці речовини — такі самі. Ключі. Не іграшки.

Я категорично проти синтетичних наркотиків. Вони для мене — холодні й чужі, часто пов’язані із залежністю та руйнуванням. Але світ природних психоделіків був зовсім іншим. Вони походили з самої землі, несли в собі багатовікову мудрість і духовну глибину. Це не була втеча, а запрошення — до зустрічі із собою.

Після семи днів, наповнених світлом і глибиною, я вирушила далі — до Балатону. Чотири дні — лише тиша, вода, сон.

Я часто лежала в затінку, дивилася на мерехтливе світло на водній поверхні й думала: я готова.

Мій перший справжній автостоп почався з хвилюванням і тихим неспокоєм. Мета була чітка: Сербія. Але дорога туди вела мене через Угорщину — безкраї поля, маленькі села й м’які пагорби.

Вже в перший день мені пощастило. Зупинилася молода пара. Вони усміхалися, були сповнені енергії й розповіли, що подорожують своїм краєм. У них був запланований маршрут, і вони спитали, чи не хочу я поїхати з ними. Звісно, я захотіла.

Це був чудовий день. Ми зупинялися в давніх селах, де час, здавалося, зупинився. Кам’яні будинки, вузькі вулички, старі криниці на маленьких площах — усе це дихало історією. Вони показували мені заховані куточки, розповідали уривки з історії свого колись могутнього королівства.

В одному з винних сіл ми завітали до винного погреба. Повітря там було прохолодне, насичене ароматом бочок, кам’яних стін і минулого. Ми куштували місцеве вино, піднімали келихи за життя, за дорогу, за зустрічі, що складаються у цілісну картину, мов шматочки пазлу.

Наступного дня я продовжила подорож. Зупинився старший чоловік. Його обличчя було засмаглим, погляд — добрим. Він не говорив англійською, я — угорською. Але зв’язок між нами виник миттєво. Ми спілкувалися жестами й усмішками, сміялися з наших незграбних спроб щось пояснити.

Він підвіз мене аж до самого кордону з Сербією. Поїздка була спокійною, майже медитативною. Через відкрите вікно доносився запах свіжоскошеної трави, спів птахів, м’яке бурмотіння старенького мотора.

Хоч слів і бракувало, атмосфера в машині була легкою, приязною, майже родинною. Інколи мова й не потрібна, якщо серце відкрите.

Коли я вийшла біля кордону, то щиро, з глибини душі подякувала. Старий усміхнувся, помахав рукою й поїхав геть у своєму маленькому запиленому автомобілі — так, ніби допомогти незнайомці було для нього чимось абсолютно природним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях відкривається сам, Ilona Kast», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Шлях відкривається сам, Ilona Kast» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях відкривається сам, Ilona Kast"