Читати книгу - "Операція "Хрещена", Анжеліка Вереск"

Земля.
Сенді з’явилася серед трояндових кущів із тихим плюх — не найграційніше приземлення, але хоч не в смітник, як було з попередницею. 

Вона струсила з себе пелюстки, піднялась і озирнулася. Перед нею стояв ошатний будинок у старовинному стилі, а поруч — яблуня з гойдалкою, що ледь-ледь хиталась, наче вітер знав: прийшла та, що змінює долі. 

У магічному кристалі, що висів на її шиї, промайнуло зображення: висока, ніжна дівчина з очима кольору весняного неба — Елія. І він — граф Седрік, благородний, трохи розгублений, із вродженим даром... втрапляти в халепи. 

Їхня історія була проста й казкова — зустрілись на балу, закохались, гуляли під дощем без парасольок, розмовляли про книжки і майбутнє. А потім… щоразу, коли Седрік збирався зробити пропозицію, відбувалось щось дивовижно катастрофічне. 

Один раз його кінь зламав каблук (ні, це не помилка, саме каблук — Сенді досі не могла зрозуміти як). 

Іншим разом кільце впало в суп (борщ, якщо бути точними), і офіціант намагався його проковтнути. 

А якось на Седріка напала курка. Просто на міській площі. Агресивно. 

— Ну це ж підозріло, — пробурмотіла Сенді, розгортаючи мантію-невидимку і націлюючи паличку на серце невдачі. 

Наступна спроба мала відбутись у парку: граф запросив Елію на пікнік, прихопив кільце, шампанське і навіть — традиційно — парасольку. 

Сенді залягла в кущах, як досвідчений агент магічної ЦРУ (Цілком Романтичне Управління). 

Першим майже-тривожним моментом став проліт голуба. Сенді на льоту обернула його на кульку з повітря — птах не зрозумів, що трапилось, але полетів щасливо. 

Потім скрипнула лавка — стара, зрадлива. Сенді шепнула заклинання, і дерево міцно зціпило дошки. 

Седрік дістав кільце. Тремтів. Нахилився…
З неба почав крапати дощ. Звісно.
Сенді змахнула паличкою — і краплі зависли в повітрі, мов срібні намистини, утворивши купол, прозорий як серце Елії. 

І ось, нарешті:
— Ти вийдеш за мене?
— Так! — усміхнулась вона, зі сльозами на очах. 

Сенді затулила обличчя мантією. Від емоцій чи від пилку троянд — вже не важливо. Іспит був складений.
Прошов тиждень. А може місяць. Хто вважає дні, коли працює магія?
Сенді вже збиралась повернутись у Деріон — кристал світився теплим бузковим світлом, сигналізуючи: час.
Та вона… затрималась. Просто глянути, як там живеться щасливим. 

Підійшла до будинку. У вікні — Седрік у фартуху (так, граф і фартух), щось бурмотів над пюре. Елія пекла пиріг, і сміялась, розтираючи борошно по носі.
"Ну й добре влаштувались," — усміхнулась Сенді і…  побачила, як Елія раптом зупинилась. 

Погляд — прямо на неї.
Сенді застигла. Вона ж невидима під чарами! Ніхто на Землі не може її побачити!
— Емм… Привіт? — промовила Елія, обережно визираючи з вікна.
— Ти… бачиш мене?
— Ну, ти яскрава. Вся така в срібному й з паличкою. Це важко не помітити.
Сенді зняла капюшон.
— Ти… не зовсім звичайна, правда?
— Я просто люблю пироги й відчуваю, коли поряд щось… чарівне, — Елія всміхнулась. — Зайди, я напою тебе чаєм. 

Кухня пахла ваніллю й теплом. Сенді розповіла все: про Деріон, академію, викладачів, іспит, і навіть — про бородаті вибухи.
— То це ти нам допомогла? — Елія витерла руки рушником. — Як у казці…
— Це була казка, — кивнула Сенді. — І тобі судилося мати в ній головну роль.
— А тобі — бути моєю чарівною подругою, — щиро сказала Елія. — Можна… побачимось ще? 

Сенді підвелась, кристал вже пульсував яскравіше.
— Через рік, у цей самий день. І я привезу тобі… магічний пиріг.
— Домовились, — усміхнулась Елія.
Сенді зникла в сяйві, залишивши по собі тільки пір'їнку з чарівної сови, що впала в миску з борошном.
— Що це? — запитав Седрік.
— Доля, любий, — відповіла Елія. — І трохи магії.