Читати книгу - "Зупинка "ЛІкарня", Ларія Ковальська"

- Доброго здоров’я, Семене Петровичу! А я думаю, що це з Бровком таке? А тепер все ясно! – Весело прощебетала сусідка Мирося, що мешкала зовсім поруч. Хороша, приємна і ще досить молода жіночка. Та життя у неї теж нелегке, вже майже п’ять років доглядає за хворим чоловіком. Але діду Семену не відмовляє в допомозі ніколи. 

- Кури ще сьогодні не випускала, бо в город лізуть.  Їсти зранку дала всім, і води налила, бо ж спека яка!

- Дякую тобі,  Миросю, не знаю як тобі відплатити!

- Що ви, Семене Петровичу, на те й сусіди потрібні!

- Ну поки, дякую!

- Не має за що! Мушу бігти, бо вдома роботи повно!

- Ага, біжи! – Сказав дід Семен, а потім крикнув їй у слід, - Миросю, а… син не приїжджав?

Мирося тільки покрутила головою, знала, що у дідуся це болить найбільше, та мусила іти.

- Лікар сказав мені не хвилюватись! – Чи то до себе чи то до тварин, звернувся дідусь. – Не буду, бо дуже хочу йти на службу!     

    Він не хвилювався. Радів кожній дорогоцінній миті, проведеній вдома. Все своє, рідне. І нікому не заважає, нікому годити не треба. Все повільно робив сам. Вже зібрався йти в погреб по картоплю, вирішив заварити велику каструлю, щоб на два дні вистачило. Дарма, що не зовсім святково, зате по-домашньому. Та не довелось йому варити картоплю – вечерю принесла Мирося.

- То до лікарні мені далеко везти, а тут – кілька метрів ступити! Все одно нам готую, той на вас вистачить! – Щебетала сусідка.

     Не знав, як їй дякувати. Та був переконаний, що добро завжди повертається до того, хто його робить. Отож, і Мирося отримає подяку.

    І наступного ранку прокинувся геть здоровим, здавалось, серце, як у молодому віці працює. Пішов до церкви, відстояв службу, а коли повернувся, то очам не повірив: син з невісткою та двома внучатами приїхали. Від радості у діда Семена аж сльози покотились.

- Та чому ж ви плачете, радіти треба! – Поруч вже була і Мирося.

- Та я й радію! – Обтираючи сльози, мовив дідусь.

     Потім був смачний обід – син та невістка привезли всілякої смакоти. Запросили і Миросю. Дід Семен навіть про хворобу забув – зробив декілька ковтків червоного вина. І тішився кожній митті, проведеній у цій щасливій атмосфері. Життя надто складне, тому моменти родинного затишку варто найбільше цінувати.

Кінець