Читати книгу - "Фея Жаклін, Maximilian Robby"

Джонас всівся за стіл, досі тримаючи на руках жабу, і тепер все більше нагадував якогось мармурового хлопчика на фонтані, який тримав і жаб, і глеки з водою, і інших дівчат.

— Ми взагалі чого сюди прибули, — зітхнув він. — Фею Жаклін відзначили як найліпшу кандидатку в королівські чаклунки. Королівському чаклуну гарно платять. Якщо розчаклуємо принца, зможете піти в замок і...

— Гарно платять? — безневинно перепитала фея, і в її очах згас вогник здорового глузду. Джонас не знав, чи можна взагалі стверджувати, що той глузд був. — Гарно — це скільки?

— Приблизно як капітану лицарів.

Жаклін майже явно почула дзвін монет.

— А це скільки?

— Золотом, — і оком не змигнув Джонас. — Мішечками золота за місяць. Але я не певен, стільки платять нашим капітанам. Можливо, тобі платитимуть навіть більше.

Жаклін можливо з хвилину стояла стовпом і ловила сигнал. Джонас засумнівався, чи варто було взагалі розповідати цій лисиці про гроші.

— Ти підозріло жадібна як для феї, — обережно підмітив він. — Це точно плюс в карму?

— Фея Жаклін не вбиває людей заради грошей, радійте цьому! — спалахнула фея.

Вони помовчали. Жаба лизнула своє око, і обидвоє, не змовляючись, відвели погляд.

— Але справи це не міняє! — різко отямилася фея і ткнула пальцем у жабу. — Жаб не цілую! Ні за які гроші!

— Ми не зможемо повернутися, поки не розчаклуємо принца, — притиснув Джонас. — Може, варіант розчаклування не один?

— Маєш рацію, — помовчавши, підозріло легко погодилася ця лисиця. — Ніде не було сказано, що має цілувати саме красуня. Цілуй.

Здавалося, перед очима лицаря пролетіло усе життя. Жаклін стиха пораділа своєму порятунку.

— Цілуй, — повторила вона, все більше відчуваючи полегшення.

Та коли Джонас підозріло надовго задивився на жабу у своїх руках, феї стало недобре. Вона, примружившись, не зводила очей з лицаря, і навіть трохи відступила, складаючи руки на грудях.

— Я не хочу це бачити, — запізно буркнула вона.

Бо Джонас нахилився і поцілував жабу прямо в її мордочку.

Нічого не сталося. Жаба повільно кліпнула.

— Буе, — прокоментувала Жаклін і напровсяк витерла свого рота рукавом.

— Не схоже ще це подіяло, — мовив він, відсторонюючись. Спокій у його голосі лякав ще більше.

— Не схожий ти на красуню.

— Тоді вихід тільки один.

— Йди ти зі своїми ідеями до... до... до дідька! — Жаклін позадкувала і косо глипнула на жабу. — Слухай... може ну його, того принца? Прийдемо в палац без нього. Скажемо — стався нещасний випадок.

— Це ж який?

Джонас, здається, був готовий прикривати свого принца і тілом, і душею. Вражаюча вірність.

— Ну... — ще один косий погляд. — Ну вбився він... саменький... Скажімо, він сам випив якогось зілля, перетворився на якогось жука, а я послизнулася на ньому. Знаєш, така доля у всіх хом'ячків. В мене так померли троє. Ще троє напилися не зрозуміло якого зілля і здохли. А двох я випадково зварила, — якось гордо додала Жаклін, але нікого ентузіазму це лицарю не принесло. — Слухай, а може справді зваримо його?

— Пропонуєш зараз з'їсти жабу? Ще й принца?

— Жаб'яче м'ясо на смак як куряче! — обурилася вона. — Та й до того ж, хто за принцом сумуватиме, га? Та на цю трапезу примчалося би пів королівства!

— А інша? — підозріло примружився Джонас. — А інша половина?

— А вони попросять принести їм залишки з банкету, — гордо відгукнулася Жаклін, а тоді опинилася поруч із лицарем і мало не вхопилася за його горлянку. — Послухай, любчику, я все одно наговорила в його присутності забагато, ми або не перетворимо його назад, і полетять наші голови, або таки перетворимо, і він сам знесе мою гарну голівоньку з плечей!

Джонас, судячи з усього, розривався між мимовільним розумінням її ситуації і вірністю своєму панові.

Раптом за спиною скрипнули двері — це вибрався з туалету перший лицар, про існування якого Жаклін вже встигла забути.

— То ти вмовив вже її їхати, чи ні?