Читати книгу - "Великий секс у Малих Підгуляївцях"

І стала я ходить до палаточного городка. Ходила-ходила, пока не виходила: запав-таки на мене їхній главний, Мумріков. Правда, це случилося не так уже й скоро. Странний він якийсь був. Пив. Матір Божа, як він пив! По-чорному! А в шість утра вставав як огурчик і зачинав махати лопатою всенький день! Я стояла і сочила за ним: з якою він любов’ю своїми віничками черепи відчища! Пройшло, може, місяця зо два, пока він мене примітив.

— Як звешся, дівчинко? — спитав. По-культурному так.

— Галя Сливка, — кажу.

— Невже та сама?

— Канєшно.

І в це мгновіння я пойняла, шо він запав на мене. Шо мені вже нічо’ не нада й робить. Сам прийде.

Так воно і стало. Як задощило у серпні, і як розвезло нашу Курячу гірку, — архіологи загрустілі та й розбрелися хто куди. Лопата — до дірєхторки школи, Кісточкін — до вчительки пєнія, Черепок — до бугалтерші, а цей — Мумріков — до мене.

— Чи можна у вас винайняти кімнату? — спитав він тоді у мого баті.

— Як це — вийняти кімнату? — удивився батя.

— Батя, він хоче в нас жити. За гроші, — об’яснила я і моргнула, мовляв, соглашайся.

Батя у мене метикований, пойняв, шо запахло зятьом, то недовго й думав:

— A-а! За гроші? Ноу проблем! Тобто ласкаво просимо!

Так і начався наш архіологічеський роман. А специхвіка архіологічеського роману состоїть у тому, шо нада багато пить і багато копать. Шо ми успішно з Мумріковим і дєлали.

Ой, дівчонки! Він був спеціалістом по подкопах!

От в’являєте: сидимо ми перед тілівізором удвох на табуретках і дивимося Піховшика. Дуже любив він дивицця Піховшика. А я не дуже. Мені не такі мущини наравляцця. От сидимо і дивимося Піховшика. Я лузаю сємочки, а він — нє, кае, засоряє желудок.

І вдруг — ні з того, ні з сього, він мені кае:

— Галю, а ти знаєш, що таке «секс»?

Я єлі не вдавилася від неожиданності. Чи це так його Піховшик вдохновляв, чи шо? Вобшем, дівчонки, цей вопрос застав мене врасплох. Я просто розтірялася. Не знала, шо йому й сказать. Заволнувалася, покрасніла геть уся, п’ятнами пішла по лиці, по цицьках… Думаю: шо ж йому одповісти?

— Не знаю… — на всяк случай одказала я.

Ох, як же він зрадів! Як мала дитина!

— Не знаєш, що таке «секс»? — перепитав він з такою радостю, вроді найшов скіхську хвібулу.

Ну, не могла ж я затьмить його радості! Я ж усе-таки не падлюка.

— А шо воно таке? — спитала я його.

Дивлюсь, а він од тих слів так і мліє!

Чую, підсунувся на своїй табуреточці до мене і тихенько на вушко кае:

— Ну, це інтим-не життя…

— Шо-шо?

— Ін-тимне життя, — ще раз повторив він.

І я, дівчонки, вся напряглася: озадачив він мене сильно. Я задумалася не на шутку: в мене з Брігадіром була жисть інтімна чи не інтімна? От вопрос! Думала я, думала, дівчонки, і от шо я надумала: не було у мене інтіма з Брігадіром. Бо інтім — це коли в білій постелі, при свічках, під «Лібєдіне озеро»… А у полі, прямо на землі серед бураків — хіба це інтім? Потім півдня пісок зі своєї регезулі вимиваєш!

Так от. Шось я отвліклася. Про шо це я? Ага. Мумріков так обрадувався, шо я не знала ніякого інтіма, аж положив свою руку на моє коліно.

І знову озадачив він мене. Я ж дєвушка проста і ляпнула перве, шо мені стукнуло в голову:

— Інтім не предлагать! — ше й засмикнула сподницею голе коліно для убєдітєльності.

Ой! Шо стало з моїм Мумріковим! Він засвітився, як кремльовська йолка на Новий год!

І тут він мені в любві признався. Каже:

— Ти знаєш, Галю! Я завжди хотів одружитися з чесною сільською дівчиною!

От так, дівчонки. Він найшов у мені свій ідіал.

І я подумала: на такі слова нада було б покрасніть. Так усігда роблять чесні українські дівчата в українській літературі. Я спинила дихання, шоб покрасніть. І получилося. Стала красна, як калина. Єлі не задохнулася. А як більше не могла дихать, то втягла в себе воздух, і начали цицьки мої вздиматись — вверх-вниз, вверх-вниз. А він подумав був, шо то я так волнуюся. І кае:

— Не хвилюйся, куріпочко! Я тебе не ображатиму!

В’являєте?! А мені якраз так хотілося, шоб він мене ображав! Отак шоб нагло ображав — шоб і раком ображав, і передом тоже шоб ображав, і лежачи, і стоячи, і сидячи, і на табуретці, і на тахті, і в подушках, і без подушок… Шоб ображав аж до ранку!

А він узяв та й сказав:

— Надобраніч, зозулько!

Ну, не падло, га?

Но я всьо стойко видержала. Я встала з табуретки, обсмикнула стіснітєльно сподничку і гордо вийшла з його комнати.

Повірите, дівчонки, — я всю ніч прокрутилася, не могла заснуть. Все думала: шо я не так сказала? Шо я не так зробила? А на ранок надумала: нада проконсультірувацця у Брігадіра. Я ж должна готувать себе до замужества!

Сказано — зроблено. Прихожу я в кантору і кажу:

— Слухай, Павло Миколайович, давай собі інтім устроїм!

— Давай, Галько! Я ж усігда готовий!

— Е, ні, — кажу. — Я хочу настоящий інтім. Зі свічками, під Чайковського, на білій кружевній постелі!

Брігадір подивився на мене якось странно і спитав:

— А де я тобі усе це возьму, Галько?

— Де хочеш, там і бери!

Тепер вже я озадачила його.

На полі на нього даже не глянула. Хотіла помучить його. Шоб побольніш було. Надвечір він не видержав. Десь щез, а потім знову появився.

— Галько! У мене всьо готове: і біла і постель, і свічки — в церкві купив, і Чайковський — у Мумрікова одолжив.

— А мамка ж твоя де?

— В район одправив, у кіно. Дав грошей на тухлі. Вона не скоро буде.

«Значить, любе», — подумала я, і так пріятно стало!

Канєшно, дівчонки, у цьому інтімі були і свої недостатки. Хата ж у нього — в центрі села, на виду. Треба було пробирацця городами. Поки добралася до нього партізанськими тропінками, то вже пошти перехотіла всякого інтіма.

Правда, Брігадір прийняв мене дома харашо. Не пожлобився. І хлібець, і сальце, і ковбаска, і кетчуп, і горюче. Ну, словом, випили ми, закусили, і пора і вже інтім начинать. Запалив він свічки,