Читати книгу - "Коли сонце було богом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
626 року до н. е. вибухає переможне повстання у Вавілонії проти ассірійського панування. В 605 р. до н. е. Ніневію взято й зруйновано дощенту.
Виникає Нововавілонське царство, історія якого становить четвертий і останній етап у розвитку Стародавньої Месопотамії. На короткий час, за царя Навуходоносора, Вавілон досягає блискучого розквіту, знову поширює кордони свого панування. Але той розквіт триває менше століття: 538 року Вавілон захоплюють перси на чолі з Кіром.
Страшні руйнування, заподіяні колись квітучим містам Дворіччя, призвели до того, що яскрава культура Вавілонії і Ассірії була зовсім забута. Сади повсихали, канали позаносило піском.
І ніхто не знав, звідки взялися величезні руїни, загублені в пустелях, доки лопата археолога не примусила їх розказати про своє минуле.
Історію Стародавньої Месопотамії викладено в книзі далеко не повно. Автор обмежився лише двома епізодами: як дослідили столицю Ассірії Ніневію та як розкопали Ур. Можна, звичайно, пошкодувати, що з уваги зовсім випали як Стародавнє, так і Нове Вавілонське царство; що автор жодним словом не згадує про чудові пам’ятки самого Вавілона, зокрема, такі, як відомий храм Іштар, великий Зикурат («Вавілонська вежа») або славнозвісні висячі сади Семіраміди. Але, очевидно, не можна осягти неосяжне.
Друга частина книги З. Косідовського присвячена Стародавньому Єгипту. На відміну від Месопотамії, яку відкрили тільки археологи, історію і культуру Єгипту успадкував античний світ, а величні пам'ятки її — піраміди, храми, скульптури — залишалися доступними очам мандрівників. Однак і в Єгипті історія археологічних досліджень налічує чимало яскравих сторінок, останньою з яких було нещодавнє відкриття арабськими ученими нової, досі невідомої піраміди.
Раніше вважали, що єгипетська цивілізація найстародавніша на Землі, зараз їй доводиться цей пріоритет ділити з давніми містами Месопотамії.
Природа Єгипту дуже схожа з природою Дворіччя. Тут так само все життя зв’язане з великою рікою — Нілом, а добробут населення і тут залежить від зрошення полів.
Десь між IV і III тис. до нашої ери в долині річки Нілу виникли два великі царства — Верхнє і Нижнє, які близько трьохтисячного року об’єдналися під зверхністю царів Верхнього Єгипту. Так утворилося Стародавнє Єгипетське царство з столицею в Мемфісі, яке існувало до XX ст. до н. е. Це — доба спорудження пірамід.
Стародавнє царство в Єгипті розпалося внаслідок чвар, які точилися між окремими областями — номами. Однак їв XXI ст. до н. е. країна знову об’єднується під старшуванням Фів. Це — початок Середнього царства, яке існувало до кінця XVIII ст. до н. е., коли Єгипет завоювали азіатські кочівники — гіксоси. Вигнання гіксосів призвело до нового, третього об’єднання Єгипту. Це — Нове царство (XVII–XI ст. до н. е.), період діяльності таких видатних фараонів як Тутмос III, Аменхотеп II, Рамзес II.
Єгипетська культура досягає нечуваного розквіту: будівельне мистецтво і архітектура, література і образотворче мистецтво й зараз вражають нас своєю довершеністю. Але не можна забувати, що вся велич Єгипту держалася на найжорстокішому гнобленні незліченної армії рабів, які своїми руками створювали всі ті храми й гробниці, що постають у нашій уяві, тільки-но мова заходить про Стародавній Єгипет.
Внутрішні суперечності, властиві рабовласницькому суспільству, не раз примушували керівні верстви шукати способу змінити становище. Однією з цікавих таких спроб була релігійна реформа фараона Аменхотепа IV, відомішого під іменем Ехнатона (1424–1388 рр. до н. е.). Цьому епізоду З. Косідовський присвятив найбільший розділ другої частини. Він переконливо показує, що новий культ, запроваджений Ехнатоном, завдавав удару касті жерців. Недарма фараона-єретика після смерті спіткала страшна помста від скривджених жерців: його ім’я було витерте з гробниці, а це за тодішнім віруванням означало позбавити небіжчика «царства небесного». Авторові книги вдалося нарисувати живий образ самого Ехнатона, його дружини Нефертіті та обставини, за яких вони жили й діяли.
Третю частину книги присвячено кріто-мікенській культурі й гомерівській Греції. Читач знайомитеся з Генріхом Шліманом — одним з найдивовижніших археологів світу. Біографія ІІІлімана — клубок дивних і просто неймовірних подій і обставин. Шліман народився в родині бідного пастора і ще змалку мусив заробляти собі на хліб. Блукаючи в пошуках багатства, об’їздив півсвіту, гендлював у Петербурзі і Берліні, в Гамбургу ґв Парижі, в Амстердамі й Лондоні; добував золото в Каліфорнії, зазнав корабельної катастрофи, важив життям, мандруючи в Мекку, а коли, нарешті, забагатів — витратив гроші на розкопки стародавніх грецьких міст, про які ще в дитинстві читав у Гомера — в його геніальних поемах «Іліаді» й «Одіссеї». Гомерівська Греція була найзаповітнішою мрією Шлімана, яку він проніс через усе життя і задля якої зазнав незвичайних пригод.
Несподівано успішні розкопки Шлімана в Трої, а пізніше — в Мікенах показали, що старогрецькі легенди, які звичайно вважали за вигадку, справді розказують про цілком реальні історичні події. Так учені вперше познайомилися з новим, доти незнаним світом, який в археології назвали егейською або кріто-мікенською культурою.
Пізніше англійський археолог Еванс розкопав на острові Кріт славетний Кноський палац. Завдяки цьому виявилося, що грецька міфологія — так само, як і епос Гомера — не є вигадка, а становить собою фольклорну переробку справжніх історичних подій, згадки про яких народна пам’ять одягла у дивовижне фантастичне убрання.
Однак інтерес тих розкопок не лише в тому, що вони підтвердили стародавні грецькі легенди. Так само, як дослідження в Урі й інших найдавніших містах Дворіччя показали, що Вавілонському царству передувала стародавніша шумеро-аккадська цивілізація, розкопки в Трої, в Мікенах і на Кріті засвідчили, що антична Греція виникла не на порожньому місці, і розкрили коріння її блискучої культури.
Четверта частина книги З. Косідовського трохи випадає з загального плану. Звернувшися до Стародавнього Риму, автор цього разу взяв до уваги не початкові його часи, а період імперії.
На цей час Рим був уже світовою державою, кордони якої охоплювали все Середземномор’я від Іспанії до Вірменії. Суспільний лад її в І ст. н. е. пішов далеко вперед. Рим мав досконально розроблену систему права, виборні органи влади тощо. Тому соціальна картина, змальована З. Косідовським в цьому розділі, докорінно відрізняється від того, про що він розповідав у перших трьох частинах.
Це розповідь про виняткову долю двох міст — Геркуланума й Помпей, що загинули під час вибуху вулкана в 79 році н. е. Життя в них раптом завмерло того літнього дня, коли Везувій скинув на них хмари попелу й каміння. Отож, коли залишки Помпей
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли сонце було богом», після закриття браузера.