Читати книгу - "Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо"

Саме так і поступають головні герої книги «Тореадори з Васюківки», що складається з трьох повістей — «Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо…», «Незнайомець з тринадцятої квартири» і «Таємниця трьох невідомих», що виходили раніше в видавництві «Дитяча література» окремими книжками, а тепер ось зібраних під однією обкладинкою. Веселі хлопці–однокласники Павлуша Завгородній та Ява Рень, активно діють у всіх цих повістях, і дня прожити не можуть без пригод і пошуків, без прагнення комусь допомогти і щось розвідати, відкрити. Де б вони не знаходилися — в селі чи місті, в нетрях кукурудзяного поля або на безлюдному острові, обов'язково з ними трапляється щось несподіване і незвичайне. Раз у раз постають на їхньому шляху перешкоди. Але наші герої не з боязкого десятка. Сміливо йдуть вони вперед, не відаючи страху. Простягають руку дружби потрапив в біду і відновлюють справедливість. Виступають призвідниками цікавих піонерських ігор і, подібно Шерлоку Холмсу або майорові Проніна, розгадують таємницю «трьох невідомих». Правда, через свою недосвідченість друзі часом зазнають невдачі, виявляються в смішному становищі. Але це не біда! Знову і знову беруться вони за перервану пошуковою роботою і доводять її до переможного кінця. І в цьому їм, як правило, допомагають старші наставники, люди веселі й добрі. Без їхньої підтримки невдалим хлопчакам довелося б дуже туго.

Дорослі в книзі дивно схожі на дітей, а діти — на дорослих. Автор справедливо вважає, що чим довше людина не розлучається з дитинством, зберігає по–хлоп'ячому захоплене і простодушне ставлення до навколишньої дійсності, тим радісніше йому живеться. А чим раніше діти починають долучатися до справ і турбот дорослих, тим вірніше виходять з них люди справжні, сміливі та працьовиті, здатні на подвиг. Героїчне і веселе живуть в книзі у великій дружбі.

Про забавних пригоди хлопців письменник розповідає з ласкавою посмішкою, не приховує своєї симпатії до них. І в той же самий час він у своїх юних героїв бачить і показує читачеві деякі негативні риси характеру: надмірне хвастощі і хвастощі, — легковажність і наївність, необачність рішень і необдуманість вчинків. Іскорки сміху раз у раз спалахують на сторінках книги, висвітлюючи ці дитячі пороки, піддаючи осміянню те, від чого необхідно позбутися. І чим раніше, тим краще. Добродушний сміх тут виступає в ролі вихователя. Він лікує від різних душевних недуг, пробуджує в людях добрі почуття.

Через всю книгу пригод Павлуші і Яви проходить думка про силу дружби, про те, як важливо мати надійного товариша, який в будь–яку хвилину підтримає тебе, підбадьорить, вкаже найвірніший вихід із, здавалося б, безвихідного становища.

Друзі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший ». ми чхнули", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писати "ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший ». ми чхнули", "ми чухатися", "ми длубати в носі"… Дурість якась! Чого це я повинен чхати або свербіти, коли мені не хочеться! Тільки "за компанію"? Та й зовсім воно не художньо виходить. Думали ми, думали і надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати ніби як від однієї особи. А іншого вже називати по імені. Першу книжку буде писати один "Я", другу — інший ». ми чухатися", узі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не того», сміховинно виходить: «Кожен окремо нічого зробити не зможе. Ні чхнути, ні почухатися, ні в носі поколупати. Потрібно буде писатиузі один за одного — горою. Вони не уявляють, як би могли обійтися один без іншого, без рятівної взаємовиручки. Навіть до написання повісті про свої пригоди вони приступають разом, хоча й розуміють, що весь час писати відразу від імені двох «якось не