Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Дика енергія. Лана 📚 - Українською

Читати книгу - "Дика енергія. Лана"

262
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дика енергія. Лана" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 76
Перейти на сторінку:
п’ю з нею дрінк, замість того, щоб іти додому.

— Ти ніколи не думала перейти на Завод? — питається Єва.

Питво стає поперек горла. Я похлинаюся і кашляю. Черговий усе крутить і крутить педалі, динамомашина перетворює на світло його сопіння, його піт, його нудьгу. Мерехтить ліхтар, мерехтять відбивачі на рукавах, на обличчях, на волоссі випадкових перехожих.

Я відновлюю дихання. Від кого, від кого, а від Єви подібної сміливості не чекала.

— Стеж за язиком, — раджу їй. — Люди навколо.

Вона втягає голову в плечі.

— А ти все одно віриш у Завод, — каже пошепки, не питаючи, а стверджуючи. — Ти віриш, що він є, що це не казка. І що його можна знайти.

* * *

Удома перш за все вмощуюся на старий велосипед без коліс, із тьмяним монітором на кермі. Кручу педалі, екран засвічується. Входжу в мережу. Перевіряю пошту. Лише один лист: від Гната. Кличе погуляти одразу після енергетичної години. Що ж, побачимо.

Тоді, затамувавши подих, входжу в розділ «Звіти та статистика». Набираю свій соціальний номер. Усе гаразд: є пакет на сьогодні й запаска на завтра. Живемо.

Наближається енергетична година. Вітру немає, вітрячок за вікном ледве повертає лопаті. Динамічна миша, яку Єва подарувала мені на день народження, спить без задніх лап. А в інструкції сказано, що динамомиші сплять тільки дві години на добу, а в інший час заряджають акумулятор!

Не знаю, чим себе зайняти. Ось ці останні хвилини перед підключенням — вони завжди так довго тягнуться! Трусить, лихоманить, і в роті сухо, а декому ще й голова паморочиться. І думки дурнуваті в голову лізуть: навіщо все це? Навіщо я? Як все обридло, піти хіба що кинутися з даху…

Застібаю манжету на лівій руці, вище ліктя. Зсередини вона вкрита крихітними голочками, вони встромляються у шкіру, але це не боляче. Від манжети тягнеться шлейф дротів, його я підключаю до роз’єму в стіні. На міській вежі починає бити годинник: раз… два… три… Мороз поза шкірою продирає від цих звуків, я заплющую очі.

Дванадцять!

Манжета щільніше стискає руку. Від голочок розливається тепло: до серця. До горла. Перед очима спалахують золоті іскри, мерехтять, танцюють, ой, як добре жити! Яке щастя, що ми живі!

Я співаю на повен голос. Динамомиша прокидається, залазить у своє колесо і все швидше перебирає лапами. Над кліткою засвічується тьмяна лампочка.

Енергетична година!

Мені не потрібне світло — я сама свічуся. Від радості. Мені не потрібне тепло — я сама кого хочеш зігрію. Я вмію співати, танцювати, малювати… мабуть. Я вмію складати вірші і грати в баскетбол!

Посміхаючись, знімаю манжету. Від неї на руці залишається слід: візерунок із червоних цяток. Він безслідно зникне за годину чи дві. Зараз, якщо придивитися, він складається в якісь літери… та мені не до цього. Мені весело!

Як добре, що я є! Як добре, що у мене є робота. І не проста — за двадцять хвилин участі в шоу мені дають пакет на дев’яносто вісім енерго!

Риплять двері — я їх не замикала. Тримаючись за стіну, входить Єва. Її обличчя горить у напівтемряві під шаром пудри, що світиться.

Щойно глянувши на це обличчя, я одразу ж припиняю танцювати.

— Мене оштрафували, — каже Єва тремтячим голосом. — На повний пакет.

— Як?!

— У мене немає запаски, — каже Єва ледь чутно й сідає на підлогу.

— Як же це? — розгублено питає Гнат.

Він наш сусіда. Мешкає з нами в одному блоці.

— Вона збилася сьогодні на шоу, — мляво пояснюю я. — Помилилася. Її оштрафували й не видали енергопакета. А запаски у неї нема.

Єва лежить на ліжку й дивиться в стелю. Іноді здригається, ніби від лихоманки. Її руки холодні, як… лід. Смерть?

— Гнате, — кажу я рішуче, — де можна в місті підзарядитися?

— Ніде, — швидко відповідає він і відводить очі. — Ти ж знаєш… тільки в енергогодину.

— Неправда. Пам’ятаєш, Гладкий з тридцять дев’ятого блоку розповідав…

— Ну і де тепер цей Гладкий? — тихо запитує Гнат.

— Я можу віддати їй свою запаску…

— Та ти що? — вражено питає Гнат.

Я його не слухаю:

— …можу віддати, але це буде завтра, розумієш? Тільки завтра! В енергетичну годину! Якщо вона не з’явиться на роботу — її виженуть. Та що я кажу — вона може просто не дотягнути!

Єва дивиться в стелю. Пудра, що світиться, наполовину стерлася, і виглядає моя подруга просто моторошно.

— Гнате, — кажу я, — їй потрібно підзарядитися, просто аби вижити!

— За незаконні оборудки з енергією позбавляють пакета на тиждень, — пошепки каже Гнат. — Це гарантована… огидна смерть.

Я дивлюся на Єву. Очі у неї провалилися, «нічний погляд» освітлює запалені повіки й вії, що позлипалися.

— Ти пробач, — каже Гнат. — Я справді не знаю… де шукати цих дилерів. Слово честі.

Енергетична година виводить усіх на вулицю. Люди сміються і обіймаються. Цілуються, сидячи на хідниках. П’ють. Я йду — майже біжу — повз них.

Здіймається вітер. Швидше й швидше крутяться лопаті вітряків на дахах. У вікнах один за одним з’являються вогники. Нічне місто стає яскравішим: синьо-білим горить шляхова розмітка. Світяться краї хідників. Поблискують відбивачі на стовпах. Я біжу, обминаючи людей у мерехтливому натовпі.

Вхід до підвалу — як нора. Над норою тьмяна вивіска: «Ігри. Games.». Збігаю крутими східцями. Внизу задуха, пахне цигарками й потом.

Люди юрмляться навколо великого столу. Стільниця, здається, гуде під лапами бігових тарганів.

— Пішла! Сьома пішла!

— Підрізає, це кікс!

— Не кікс!

Я кручу головою. Той, хто мені потрібен, сидить у кутку — розвалився в єдиному кріслі. Закинув ногу на бильце. На підошві важкого черевика фосфоресціює картинка: конячий череп. Навколо чоловіка у кріслі вільний простір.

— Лисий!

Він ледь розплющує праве око.

— Чого тобі?

Я беруся за горло. Висолоплюю язика, наче задихаюся. Лисий розплющує обидва ока.

— Чого?

— Підзарядження, — шепочу я. — Зараз. Терміново.

— Я за таке не берусь, — каже він, поміркувавши. — Брудні вони хлопці, ці дилери.

— Я б теж не взялася. Але дуже треба. До кого мені йти?

— Не знаю. — Він байдуже заплющує очі. — Не скажу.

* * *

Я знову вибігаю на вулицю. Безпорадно озираюся. До світанку Єва не дотягне. Дивлюся на небо: котра година?

Мене плескають по плечу:

— Когось шукаєш?

Озираюсь. Дівчина, ніби знайома, тільки не пам’ятаю, як її звуть. Волосся зелене, стирчить догори, як трава на газоні. У волоссі блимають іскри: не справжні, звичайно. Косметика.

Вона дивиться на мене й посміхається:

— Хіба можна після енергогодини бігати із заклопотаним виглядом? Що сталося?

Я вже відкриваю рота, щоб пояснити. Іще мить — і я скажу… Вона все посміхається. І

1 2 3 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дика енергія. Лана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дика енергія. Лана"