Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українська література 17 століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська література 17 століття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська література 17 століття" автора Автор невідомий. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 202
Перейти на сторінку:
XVII ст. чимало місця в фольклорі починають займати побутові — чумацькі, родинні, любовні — пісні, позначені ліризмом, драматизмом ситуацій, багатою поетикою, різноманітною ритмікою й мелодикою. .Розквіт цих пісенних жанрів припадає на XVIII і XIX ст.

Поряд з піснями й думами в XVII ст. зберігають популярність і продуктивність також інші жанри словесного фольклору — календарна і позакален-дарна обрядова поезія, зокрема колядки і щедрівки — вірші і пісні на різдвяні й новорічні теми; духовні стихи; прислів’я і приказки; казки, легенди і перекази; історичні анекдоти і побутові новели, особливо гумористичного

і сатиричного характеру.

Всі ці різновиди усної словесності перебувають у постійному взаємозв’язку зі словесністю писемною, рукописною і друкованою, демократизують її як щодо змісту, так і щодо форми.

У фольклорі XVII ст. можна виділити чимало сюжетів, мотивів і образних засобів, які є спільним надбанням українців і білорусів. У царині літератури також триває українсько-білоруський симбіоз, зумовлений спільним етнічним і культурним корінням обох народів, спільністю економічного, політичного й ідеологічного життя в складі одного державного утворення, спільністю писемної мови. В школах українських і білоруських культурних центрів (Львова, Острога, Вільна, Києва) навчалась і українська, і білоруська молодь, виховувалися діячі, які працювали водночас або по черзі і на українському, і на білоруському терені (брати Зизанії, Хома Євлевич, Меле-тій Смотрицький, Леонтій Карпович, Афанасій Филипович, Спиридон Соболь, Симеон Полоцький та ін.). Друкарні, що діяли на Україні і в Білорусії, випускали книжки, які поширювалися і між українськими, і між білоруськими читачами. Те ж слід сказати і про рукописну книгу.

В XVII ст. далі слабне скованість літературної творчості церковно-релігійною ідеологією; література починає виходити за межі поліфункціо-нальної писемності і набувати самостійного значення — розвиток її світських і власне естетичних функцій відображається у специфічно художній тематиці, в подоланні теоцентризму і поступовому схилянні до антропоцентризму (слабне переконаність у залежності всього сущого од полі божої, загострюється інтерес до індивідуальної людської долі, зумовленої грою земних обставин) ; посилюється зацікавленість реальними предметами зображення; виробляються відповідні форми і способи зображення цих предметів; визначаються і утверджуються в правах власне художні роди і види (жанри) літературної творчості.

Всі ці процеси протікають у силовому полі тенденцій, характерних для культури і стилю барокко. Період з 20-х років XVII ст. до половини XVIII ст.— час визрівання і розквіту в українській літературі цього стилю. Він функціонує в складній і суперечливій взаємодії як із спадщиною попередніх (середньовічних) культурно-історичних і стильових традицій, так і з проявами наступних стилів. Припізнений і неповний розвиток ренесансних явищ у східнослов’янських культурах зумовив вростання функцій ренесансу в естетичні й художні форми барокко, призвів до своєрідного синтезу цих систем культури у творчій практиці тодішніх українських письменників. При цьому в царині форми барокко в XVII ст. переважало. В межах XVII ст. барокко — панівний і визначальний стиль української літератури.

Барокко як стадія культурно-історичного розвитку відображало кризу феодалізму в епоху первісного нагромадження, гостроту суперечностей в релігійній і соціальній свідомості. Його використовувала феодальна реакція, католицька і православна контрреформація (на Україні — польсько-панські католицькі експансіоністи й уніати, а також православні магнати й ієрархи). Але барокко озброювало і протилежні суспільно-політичні сили: на Україні — діячів братств, виразників настроїв третього стану. Поряд

з формами «високого» барокко (аристократичного, двірського і церковного) розвивалися форми барокко «середнього» і «низького», чи «низового» (міщанського, козацького і селянського — «посполитого», народного). Слов’янське барокко було пов’язане з національно-визвольним рухом проти османського іга, владарювання Габсбургів і польської шляхетсько-католицької експансії, з утвердженням національної самосвідомості слов’янських народів. До форм барокко зверталися і виразники різних розумових бродінь, пов’язаних із соціально-утопічними рухами і сподіваннями.

Українському літературному барокко притаманні всі основні якості цього стилю: антиномічність сприйняття і відображення світу, почуттєва й інтелектуальна напруженість, поєднання аскетичних закликів з гедонізмом, рафінованості з брутальністю, абстрактної символіки з натуралістичністю в трактовці деталей, динамічність, афектованість, театральність, феєричність, ілюзіонізм. Воно засвоювало і переробляло різні художні традиції. Письменники XVII ст. захоплюються емблематикою й алегорикою, розгортають складні метафори й уподібнення, поєднують античні поганські образи з християнськими. їхнім творам притаманна риторичність і складна метафоричність, заснована на несподіваному об’єднанні віддалених ідей, уявлень і образів, контрастність, екзальтованість, живописність, екзотичність, гротескність.

Література барокко виробляла на українському грунті свою теорію, яка відобразилася в курсах поетики і риторики, що викладалися протягом

XVII і XVIII ст. в українських школах. Укладачі шкільних поетик спиралися на латиномовні трактати західноєвропейських ренесансних і бароккових теоретиків — Єроніма Віди, Юлія Цезаря Скалігера, Якова Понтана, на праці авторитетних польських авторів, насамперед Матвія-Казимира Сар-бєвського (1595—1640). Усі вони виходили з положень «Поетики» Арі-стотеля й «Послання до Пізонів» Горація. Українські теоретики вносили у свої курси, писані і читані латинською мовою, також власні розмисли, враховуючи місцеві умови, смаки місцевих читачів і особливості вітчизняної літератури 3.

Найраніша з відомих нам українських поетик — «Книга поетичного мистецтва» — датується 1637 р. На другу половину XVII ст. припадають курси «Кастальське джерело» (1685) і «Ліра» (1696). На початку XVIII ст. було прочитано курс Феофана Прокоповича «Про поетичне мистецтво» (1705) і курс Митрофана Довгалевського «Сад поетичний» (1736), в якому з особливою докладністю відображено поетичну традицію доби барокко 4.

У XVII ст. відбуваються симптоматичні зміни в складі читачів. їхнє коло стає різноманітнішим соціально і культурно-психологічно. До читання і слухання літературних творів дедалі ширше прилучаються священики, студенти, городяни, козаки і навіть селяни. З-поміж недовчених студентів і ченців-утікачів формується особлива соціальна верства «мапдрованих дяків». Вони починають відігравати істотну роль як у споживанні літературної продукції, так і в її розповсюдженні. Те ж слід сказати і про канцеляристів, попередників майбутнього чиновництва. Відповідно розширюється соціально-професійне коло авторів; його складають, крім представників вищого і рядового духівництва, насамперед учителі й студенти, друкарі, «мандровані дяки» і козацькі канцеляристи. Не цураються літературної творчості, особливо в галузі історіографії та віршування, і козацькі ватажки, які пройшли шкільну виучку.

Українська література в XVII ст. зберігає різномовність. У ній поряд із церковнослов’янською (слов’яноруською) і книжною староукраїнською мовами застосовуються мови польська і латинська, а на кінець століття й мова російська. Застосування тієї чи іншої мови залежить від стильового регістру («високого», «середнього», «низького»), від жанру й призначення твору або навіть окремої його частини, від адресування його певній соціально-культурній аудиторії тощо. Зрозуміло, на вибір мови у кожному конкретному випадку могли впливати і класове почуття чи класові передсуди, ступінь «аристократичних» чи «демократичних» устремлінь, орієнтацій і симпатій автора, міра його етнічної самосвідомості.

У XVII ст. продовжують активно функціонувати полемічні жанри — трактати, діалоги, памфлети, послання. Полемічні

1 2 3 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська література 17 століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська література 17 століття"