Читати книгу - "Бійцівський клуб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Три хвилини.
Глава 2
Великі руки Боба зімкнулися, обіймаючи мене, і я був утиснений між його спітнілих цицьок, відвислих і такого розміру, як ми уявляємо їх у Бога. Навколо нас церковний підвал, сповнений людей: це Арт, це Пол, це Боб; його широчезні плечі замінюють мені горизонт. Густе світле волосся Боба показувало, що можна отримати, коли крем для волосся зветься мусом для укладання волосся, — таке густе, світле й частково випрямлене.
Охопивши мене руками, Боб схиляє мою голову до цицьок, що виросли на його могутніх грудях.
— Усе буде гаразд, — каже Боб. — Тепер ти плач.
Від колін до підборіддя я відчуваю, як хімічні реакції всередині Боба спалюють їжу й кисень.
— Може, в тебе рання стадія, — каже Боб. — Може, це лише доброякісна пухлина. З семіномою в тебе майже стовідсотковий шанс вижити.
Плечі Боба підіймаються в глибокому вдихові, а потім спадають, спадають, спадають у конвульсивних схлипах. Підіймаються. Спадають, спадають, спадають.
Я приходжу сюди щотижня вже два роки, і щотижня Боб хапає мене в обійми, і я плачу.
— Ти плач, — каже Боб, вдихає і схлип-схлип-схлипує. — Давай, поплач.
Його велике вологе лице розташовується на моїй голові, і я гублюся всередині. Ось коли я плачу. Плакати якраз на часі, коли ти замкнений у задушливій темряві всередині когось іншого, коли ти бачиш, як усе, чого ти міг би досягти, обертається на сміття.
Усе, чим ти міг би пишатися, буде викинуте.
І я гублюся всередині.
За останній тиждень цей стан — найближчий до сну.
Ось як я зустрів Марлу Зінґер.
Боб плаче, бо шість місяців тому йому видалили яєчка. І поставили на замісну гормональну терапію. Цицьки в Боба через те, що в його організмі забагато тестостерону. Коли рівень тестостерону зависокий, тіло збільшує вироблення естрогену для збереження балансу.
Ось коли я плачу — коли життя закінчується нічим, менше ніж нічим, забуттям.
Забагато естрогену — і матимеш курвині цицьки.
Плакати легко, коли ти усвідомлюєш, що всі, кого ти любиш, полишать тебе чи помруть. На тривалому проміжку часу вірогідність виживання кожного з нас дорівнює нулю.
Боб любить мене, бо думає, що мені теж видалили яєчка.
Навколо нас у підвалі Єпископальної церкви Святої Трійці з диванами, вкритими коцами з комісійних крамниць, близько двадцяти чоловіків і одна жінка, — усі вони розбиті на пари, більшість плаче. Деякі пари нахилились один до одного, щока до щоки, — так зчеплюються бійці в реслінгу. Чоловік у парі з єдиною жінкою поклав лікті їй на плечі, по ліктю з кожного боку голови, — її голова між його рук, а його зарюмсане обличчя біля її шиї. Обличчя жінки повернене вбік, і її рука підносить до нього сигарету.
Я підглядаю з-під пахви Великого Боба.
— Усе моє життя, — плаче Боб. — Навіщо я щось роблю, сам не знаю.
Єдина жінка в групі підтримки хворих на рак яєчок «Лишаємось Чоловіками Разом» курить цигарку під тягарем чужого горя, і її погляд перетинається з моїм.
Шахрай.
Шахрай.
Шахрай.
Коротке тьмяне чорне волосся, великі очі, як у японських мультиках, худорлява, із хворобливо-жовтуватою шкірою, у сукні з малюнком темних троянд — ця жінка також була у групі підтримки хворих на туберкульоз щоп’ятниці ввечері. Була на круглому столі хворих на меланому в середу ввечері. Увечері в понеділок вона була у групі підтримки хворих на лейкемію «Увіруємо Щиро». Проділ посеред її голови сяє блискавкою білої шкіри.
Усі ці групи підтримки мають неконкретні піднесені назви. Моя група хворих на паразитів крові четвергами ввечері зветься «Вільні й Чисті».
Група для хворих на паразитів мозку зветься «Вище і По Той Бік».
І от у неділю вранці на «Лишаємось Чоловіками Разом» у підвалі Єпископальної церкви Святої Трійці ця жінка знову присутня.
Що ще гірше — я не можу плакати, коли вона дивиться. Це ж мій найулюбленіший момент — плакати в обіймах Великого Боба без жодної надії. Ми весь час тяжко працюємо. Це єдине місце, де я можу розслабитись і заспокоїтись.
Це моя відпустка.
До своєї першої групи підтримки я пішов два роки тому, після того як знову звернувся до лікаря з приводу безсоння.
Три тижні я не міг спати. Три тижні без сну — і все стає досвідом перебування в астральному тілі.
Лікар сказав, що безсоння — це лише симптом чогось більшого. Дізнайся, що насправді не так. Прислухайся до свого тіла.
Я просто хотів спати. Хотів маленькі піґулки аміталу натрію по 200 міліграм. Хотів червоно-сині капсули «туніалу», «секонал»[1] кольору яскраво-червоної губної помади.
Лікар порадив жувати корінь валеріани і побільше фізичних вправ. Кінець кінцем я засну.
Від виснаження моє обличчя стало скидатись на сухофрукт, можна було подумати, що я вже вмер.
Лікар сказав, що коли я хочу побачити справжній біль, маю зазирнути до церкви Першого Причастя у вівторок увечері. Побачити мозкових паразитів. Подивитися на хворих на дегенерацію кісткової тканини. На органічну дисфункцію мозку. Погледіти збори хворих на рак.
То я й пішов.
У першій групі, на яку я прийшов, ми знайомилися: це Еліс, це Бренда, це Довер. Усі всміхаються з невидимими пістолетами, приставленими до їхніх голів.
Я ніколи не називав своє справжнє ім’я на групах підтримки.
Маленький скелет жінки на ім’я Хлоя, її штани сумно обвисли там, де були сідниці. Хлоя каже мені, що найгірше в цих мозкових паразитах те, що ніхто не хоче займатися з нею сексом. Вона була тут, настільки близька до смерті, що за її страховим полісом виплатили сімдесят п’ять тисяч баксів, а все, чого їй баглося, — трахнутись наостанок. Ніякої романтики, тільки секс.
І що сказав би хлопець? Маю на увазі, що б ти на це сказав?
Усе це вмирання почалося з того, що Хлоя почала потроху втомлюватись, а зараз їй просто набридло лікуватись. Порнофільми, у неї вдома є порнофільми.
Під час Французької революції, розповіла мені Хлоя, жінки у в’язницях — графині, баронеси, маркізи — залізли б на будь-кого, хто зміг би до них дістатися. Хлоя дихає мені в шию. На будь-кого. Забралися б, якщо я розумію, про що вона. Трах допомагав гаяти час.
La petite mort[2], як кажуть французи.
У Хлої є порнофільми, якщо мені цікаво. Амілнітрат. Змазки.
За інших обставин у мене була б ерекція. Проте наша Хлоя схожа на скелет, вмочений у жовтий віск.
На Хлою, якою вона є зараз, я не можу реагувати. Взагалі не можу. Але її плече підштовхує моє, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бійцівський клуб», після закриття браузера.