Читати книгу - "Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою"

з типово австрійською ґротесковістю, яка через Фріца фон Ґерцмановського-Орляндо вказувала на хоч і не австрійця, але ще одного гіркого п'яницю — Ернста Теодора Амадея Гоффмана. У малярстві лідерами цього напрямку є, звичайно, Еґон Шіле, Оскар Кокошка, Альфред Кубін. Десь близько до експресіонізму був і Кафка. Повернувшись у Дрогобич, Бруно всерйоз займається малярством, стає членом групи «Kallelia», що єднає юних любителів мистецтва та єврейську інтелігенцію Дрогобича. Важко сказати, що спонукало Шульца одразу розпочати свою творчу кар'єру з такої перверсивної «Xiegi bałwochwalczej» (1920). Чи знайомство з тоді вже популярним психоаналізом Зігмунда Фройда чи, може, з творчістю вже на той час старомодного та погорджуваного світським товариством земляка з Винників під Львовом Леопольда Ріттера фон Захер-Мазоха, ім'я якого прибрала та зображувана ним сексуальна, а згодом і не тільки, перверсія — мазохізм. Графічне вираження цієї аномалії, здається, саме у Шульца набуло своєї класичної і завершеної форми. Щоправда, пошуки в інфернальних регіонах, Регіонах Великої Єресі були на той час дуже популярними. Згадаймо хоча б того ж Бодлера чи Уайльда.

Часи змінюються. На руїнах цісарсько-королівського коронного краю Галичини та Лодомерії постає Західно-Українська Народна Республіка, точиться українсько-польська війна, яка мало зачіпає хворобливого і заглибленого в свої фантазії Бруно Шульца. Поляки відбудовують Другу Річ Посполиту Польську. Гімназію в Дрогобичі перейменовують на честь короля Владислава Яґелло. Шульц приступає до праці: «пан професор» вчить малювати. Поза тим росте його слава як графіка — він бере участь у колективних виставках графіки в галерії «Захента» у Варшаві, Львові (1922), Вільні (1923), поза кордонами Польщі — в німецькому курорті Кудова. Ширяться зв'язки Шульца у Варшаві, мистецький світ якої до війни був йому недоступний, бо належала вона Царству Польському в Росії. У 1926 році він блискуче тримає екзамен перед комісією Краківської Академії Красних Мистецтв. Опісля знову виставка — тепер в Закопаному (1927), де мистець знайомиться з Владиславом Ріффом, що лікується тут від сухот (типова ситуація, описана Томасом Маном в його знаменитій «Зачарованій горі»). Ця артистична особистість провокує Бруно Шульца до перших студій прози. Між ними розгортається листовний діалог, який був обірваний смертю товариша. Певним чином втрату компенсує листування з Деборою Фогель, завдяки якому виломилася чи не вся наступна проза Шульца. Втім, його кореспондентка теж пише і займається мистецькою критикою. Попри успіх на виставках, в Трускавці чи Львові, має і супротивників, головно з консервативних, близьких до клерикальних, кіл, які добачають в його графіці «порнографію». Бруно Шульц змушений підтверджувати перед різного роду комісіями своє право на викладання. Помирають мати (1931), брат Ізидор, що підтримував його фінансово (1932). Шульц заручається з літераткою Юзефою Шелінською, котрій допомагає при перекладі роману Кафки «Процес». У числі 34 журналу «Пріон» за 1935 рік з'являється стаття Станіслава Ігнаци Віткевича «Літературні твори Бруно Шульца», а в «Тиґодніку ілюстрованому» № 17 — «Інтерв'ю з Бруно Шульцом» про його доробок як художника. Відтак котяться хвилі знайомств — Віткевич, Слонімський, Тувім, Ґомбрович, хвилі публікацій в найаванґардовіших польських журналах «Скамандер», «Тиґоднік ілюстровани», «Камена», «Вядомосці літерацкє». Частішають його наїзди до Львова та Варшави. Особисте життя, на жаль, належить формальним реаліям того часу. Наречена — католичка, Шульц — юдей. За наміри одружитися з не-еєврейкою його відлучають від релігійної громади. Шлюб з відлученим юдеєм церква не благословляла навіть в католицькій Польщі. Не вдалося узаконити шлюб з Юзефою Шелінською і в ліберальнішій німецькій Сілезії.

Попри це у видавництві «Руй» виходить переклад «Процесу». Поволі формується весь корпус його книги «Санаторій під Клепсидрою», і вона виходить в тому ж видавництві (1937). Шульц захоплюється літературною критикою. Робить навіть спроби вирватися з провінції — знаходяться меценати (мистецька група «Старт»), які фінансують його поїздку до Парижу (1939), тогочасної столиці світового авангарду. На той час у Німеччині вже давно при владі Гітлер. Відбувається аншлюс Австрії, анексія Чехо-Словаччини. Їздити по Європі стає вже неможливо — для цього потрібне підтвердження твоєї арійськости. Шульцові вистачає й місяця перебування в Парижі, щоб знову повернутися до свого Дрогобича. Наступають суворі часи. Польща теж під загрозою. Шульц має проблеми із здоров'ям, його опановує депресія. Наступив останній 1939 рік міжвоєнної Польщі. 1 вересня Третій Райх, а потім і Радянський Союз нападають па Польщу. 11 вересня німецькі частини входять у Дрогобич і влаштовують першу розправу над євреями. За короткий час німецький терор змінюється на більшовицький з його масовими депортаціями, терором та духовною нівеляцією. Шульц пробує якось жити і за цих умов — малює велетенського Сталіна на ратуші, малює безглузді комуністичні лозунги, по наївности переборщуючи з домінацією блакитного та жовтого кольорів, за що НКВД ледь не звинувачує його в «українському буржуазному націоналізмові». Зрештою, бере участь і в мистецьких виставках у Львові, співпрацює з львівським часописом «Нові горизонти», з видавництвом іноземної літератури у Москві.

Здоров'я Шульца погіршується, і виною тут не лише те, що він ніяк не вписується в «соціалістичний реалізм».

Наступає чергова зміна влади. Шульц, як і всі євреї, потрапляє в гетто. Гине в Янівському таборі під Львовом Дебора Фоґель. Шульц, як художник, хоч неохоче та апатично, однак тримається життя. Розуміючи повсякденну загрозу, роздає знайомим на «волю» свої рукописи, малюнки. В гетто періодично проводяться так звані «дикі акції», коли винищують всіх, хто попав під руку. Бруно Шульц гине 19 листопада 1942 року. Його застрелив на вулиці такий собі шарфюрер СС.

А стара Галичина насправді йде під воду. 3 надр праокеану виринає біблійне страховисько Левіятан. І годі шукати за тим Ковчегом, якого Бруно Шульц називав то Ханааном, то Краєм Обіцяним. Він був просто Галичиною.

Тарас ВОЗНЯК, Львів, 1995

Цинамонові крамниці

Серпень

1

У липні батько мій виїжджав на води і залишав мене з матір'ю і старшим братом на поталу білих від жару, приголомшливих літніх днів. Запаморочені світлом, ми порпалися в тій великій книзі вакацій, усі аркуші якої палали від блиску і мали на дні солодкий до знемоги м'якуш золотих грушок.

Аделя у світлисті ранки верталася, як Помона з вогню розжевреного дня, висипаючи з кошика барвисту вроду сонця — лиснючі, повні води під прозорою шкірочкою, черешні, таємничі, чорні вишні, пахучість яких перевершувала те, що здійснялося в смаку; морелі, в золотому м'якуші яких було осердя довгих пополуднів; а поряд з тою чистою поезією овочів вона викладала набряклі силою й поживністю клапті м'яса з клявіятурою телячих ребер, водорості городини, ніби умертвлені головоноги і медузи — сирий матеріял обіду із ще не сформованим