Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Повернення з зірок 📚 - Українською

Читати книгу - "Повернення з зірок"

304
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Повернення з зірок" автора Станіслав Лем. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 70
Перейти на сторінку:
я не бачив. Якийсь чоловік тримав її за руку і пропонував щось заспокійливе. Що означала ця сцена? Ніхто з пасажирів не звернув на неї уваги. Мною знову оволоділо почуття неймовірної відчуженості. Я підвів очі на стюардесу, яка зупинилася біля мене й усміхалася, як і раніше. Це не була посмішка обов’язкової зовнішньої люб’язності, якою прикривають роздратування. Вона не вдавала з себе спокійної, а справді була нею.

— Може, хочете чогось випити? Прум, екстран, мор, сидр? — почувся мелодійний голос.

Я заперечливо хитнув головою. Хотів сказати їй щось приємне, але спромігся на стереотипне запитання:

— Коли прибуваємо?

— За шість хвилин. А може б, ви з’їли що-небудь? Не мусите поспішати. Можна залишитися тут і після приземлення.

— Дякую, не хочу.

Вона відійшла. В повітрі, перед самим моїм обличчям, коло спинки переднього крісла, засвітився, наче виписуваний кінцем запаленої сигарети, напис: СТРАТО. Я нахилився, щоб розглядіти, звідки взявся цей напис, і здригнувся. Спинка мого крісла подалася вперед разом з моїми плечима, м’яко облягаючи їх. Я знав уже, що меблі реагують на кожну зміну положення тіла, але завжди забував про це. То було не дуже приємно — ніби хтось стежив за кожним твоїм рухом. Я спробував прийняти попередню позу, але, мабуть, зробив це надто енергійно. Крісло погано мене «зрозуміло» й розсунулося майже як ліжко. Я схопився. Що за біс! Більше витримки! Нарешті всівся. Літери рожевого СТРАТО затремтіли, й на їх місці стали інші: ТЕРМІНАЛЬ. Ніякого струсу, попередження, свисту. Нічого. Почувся далекий звук — наче хтось засурмив, подаючи сигнал, четверо овальних дверей в кінці проходів поміж сидіннями розчинилися, і досередини корабля увірвався глухий всепоглинаючий шум, схожий на шум моря. Голоси пасажирів, що підводилися із своїх місць, танули в ньому безслідно. Я все ще сидів, а люди виходили, їхні силуети миготіли на тлі зовнішніх вогнів зелено, бузково, пурпурово — наче справжній костюмований бал.

Коли всі вийшли, я встав. Машинально обсмикнув на собі светр. Якось дивно так, з пустими руками. Крізь відчинені двері потягло прохолодою. Я оглянувся. Стюардеса стояла в одному з відсіків, не доторкуючись до стіни плечима. На її обличчі застигла та сама привітна усмішка; тепер вона була спрямована до рядів порожніх крісел, які почали повільно згортатися, складатись, наче якісь м’ясисті квіти, — одні швидше, інші трохи повільніше — то був єдиний рух у цьому протяжному шумі, що плив крізь овальні отвори, нагадуючи відкрите море. «Хай воно мене не торкається!» Я раптом помітив у посмішці стюардеси щось недобре. Вже виходячи, промовив:

— До побачення…

— До ваших послуг.

Значення цих слів, таких незвичайних в устах молодої вродливої жінки, я усвідомив не відразу, бо вони наздогнали мене щойно тоді, коли я, одвернувшись від неї, виходив уже з корабля. Хотів був поставити ногу на сходинку, але її не виявилось. Між металевим корпусом корабля і краєм перону зяяла метрова щілина. Не сподіваючись потрапити в таку пастку, я незграбно стрибнув і втратив рівновагу. Вже в повітрі відчув, як знизу мене наче підхопив струмінь невидимої сили, проніс над порожнечею і м’яко опустив на білу еластичну поверхню, яка м’яко увігнулася. Певне, летючн, я мав не дуже розумний вираз обличчя, бо помітив кілька глузливих поглядів, — а може, то мені тільки здалося? Я швидко повернувся й рушив уздовж перону. Ракета, якою я прибув, лежала в глибокому ложі, відділена від країв перону нічим не загородженою щілиною. Я ніби ненароком наблизився до щілини й знову відчув невидимий пружний повітряний струмінь, який не давав мені переступити за білий край. Хотів був шукати джерело тієї таємничої сили, але раптом схаменувся: я ж уже на Землі!

Мене підхопила хвиля пішоходів: підштовхуваний ними, я рушив уперед. Минула добра хвилина, перш ніж я добре розглядів величину залу. Зрештою, чи те приміщення можна було назвати залом? Ніяких стін: білий, блискучий, високо завислий у повітрі розмах гігантських крил, а між ними — колони не з якогось там матеріалу, а з запаморочливо рухливого плину. Може, це били вгору велетенські фонтани густішої від води рідини, підсвітлені зсередини кольоровими прожекторами? Ні, може, це скляні вертикальні тунелі, якими туди й сюди мчали низки розмальованих машин? Я вже нічого не розумів. Підштовхуваний з усіх боків у мурашиній метушні юрби, я намагався знайти вільне місце, але тут не було вільних місць. Вищий на голову від інших, я бачив, як віддаляється порожня ракета — ні, це ми пливли вперед разом з усім пероном. Вгорі палахкотіли вогні, від яких натовп виблискував і мінився. Нараз площина, на якій ми стовпилися, рушила вверх, і я, глянувши вниз, побачив там заповнені людьми подвійні білі смуги з чорними отворами щілин уздовж цілого ряду застиглих корпусів ракет: таких кораблів, як наш, були десятки — рухомий перон завертав то в один, то в другий бік, рухався все швидше і заходив під вищі поверхи. Здійнятий вихор куйовдив волосся тих, що стояли на площині. Тремтливі стрімкі тіні від смугастих сигнальних вогнів пролітали по них, як по нереальних. Площина, якою ми їхали, раптом почала ділитися, розгалужуватися по невидимих швах; моя доріжка рухалася вже через приміщення, повні людей, що стояли й сиділи, осяяні безліччю дрібних блисків, наче тут пускали кольорові бенгальські вогні.

Я не знав, куди дивитися. Передо мною стояв чоловік у пухнастому, ніби хутряному, з металевим відблиском, одязі. Він тримав під руку жінку в пурпурному платті у великі, ніби павині, очі, що раз у раз кліпали. Так, мені не здалося — очі на платті справді розплющувалися й заплющувалися. Доріжка, на якій я стояв за цією парою разом з десятком інших людей, помчала ще швидше. Між площинами біло-матового скла виднілися освітлені кольоровими вогнями пасажі з прозорими склепіннями, по яких, поверхом вище, без упину топталися сотні ніг; всеохоплюючий шум то посилювався, то затихав, коли тисячі людських голосів і якихось звуків, для мене незрозумілих, а для інших значущих, поглинав черговий тунель не відомо куди спрямованого маршруту. В глибині, на задньому плані, у всіх напрямках повітря прошивали рухливі тіні якихось машин — можливо, літаючих — бо часом вони мчалися навскіс угору або вниз, наче вгвинчувались у простір. І я мимоволі очікував якоїсь страшної катастрофи: можливо, це були повітряні залізниці, але ж я не бачив ніде ані тросів, ані рейок. Коли ці бурхливі урагани льоту стихали хоч на мить, за ними виринали повні людей величаві площини, ніби літаючі пристані, що повільно рухалися в різних напрямках — розминалися, підносилися догори: здавалося, вони перетинали одна одну. Важко було зупинити погляд на

1 2 3 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернення з зірок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повернення з зірок"