Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Нескінченна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченна історія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченна історія" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 117
Перейти на сторінку:
class="p">— Від хлопців із мого класу.

— Чому?

— Вони... Вони не дають мені спокою.

— І що ж вони роблять?

— Вони підстерігають мене перед школою.

— А тоді?..

— А тоді кричать усяку всячину. Штовхають і беруть мене на сміх.

— І ти їм дозволяєш?..

Пан Кореандер якусь мить несхвально поглядав на хлопця, а тоді запитав:

— А чом би тобі просто не врізати їм по носі?

Бастіян витріщився на нього:

— Ні, такого я не люблю. До того ж боксер з мене кепський.

— А з боротьбою в тебе як? — допитувався пан Кореандер. — А з бігом, плаванням, футболом, гімнастикою? Що, невже ти нічо­го не вмієш?

Хлопець похитав головою.

— Іншими словами, — підсумував пан Кореандер, — ти сла­бак, чи що?

Бастіян стенув плечима.

— Ну, але ж розмовляти ти принаймні не розівчився, — висло­вив припущення пан Кореандер. — Чому ж ти не відповідаєш на їхні кпини?

— Якось я був спробував...

— І?..

— І вони вкинули мене до сміттєвого баку і зав’язали накрив­ку* (* Доречніше було б «закривку», але кого обходять ці тонкощі) шнурком. Я дві години кричав, заки мене почули.

— Гм-м, — буркнув пан Кореандер, — і після цього ти вже бі­льше не наважуєшся?..

Бастіян кивнув.

— Отож, — вирішив пан Кореандер, — до всього, ти ще й боя­гуз.

Бастіян похнюпився.

— А може, ти вискочка, га? Відмінничок — весь такий круглий, самі п’ятірки, мазунчик учителів, так чи не так?

— Та ні, — відказав Бастіян, похнюпившись, не відриваючи погляду від землі. — Минулого року мене навіть не перевели до наступного класу.

— Господи милосердний! — зойкнув пан Кореандер. — Одне слово, з якого боку не глянь — суцільний нікчема.

Бастіян нічого не сказав. Просто стояв. Його руки безвільно звисали, а з плаща скрапувала вода.

— І що ж вони вигукують, коли їм заманеться поглузувати з тебе? — випитував далі пан Кореандер.

— Та, всяке таке...

— Наприклад?

— Вамбо, вамбо, сів на почамбо, почамбо проломився, гру- бас провалився...** (** Замість того, щоб передати зміст німецького сленгу, Прохасько тупо його транслітерує (проффесіонал!), не забуваючи пхати галицизми (грубас). В оригіналі приблизно: «Дурне здоровило на горщик присіло, його зламало і заволало: «Як я багато важити стало».)

— Не дуже смішно, — вирішив пан Кореандер. — А ще як?

— Вар’ят, недоумок, брехло, дурисвіт...

— Вар’ят? А це ще чому?

— Іноді я балакаю сам із собою.

— І про що ж ти там балакаєш?

— Я вигадую різні історії, винаходжу імена і слова, яких іще нема, — ну, і таке подібне.

— І розповідаєш їх сам собі? Навіщо?

— Ну, бо більше нема кому.

Пан Кореандер на мить замислився і замовк.

— А що на це кажуть твої батьки?

Бастіян відповів не відразу. І лише за якусь мить промимрив:

— Тато — нічого не каже. Він ніколи нічого не каже. Йому до всього байдуже.

— А мама?

— А вона — пішла... її вже нема.

— Твої батьки розлучені?

— Ні, — сказав Бастіян, — вона померла.

У цей момент задзеленчав телефон. Пан Кореандер натужно підвівся зі свого фотеля і поплентався у невеличкий кабінетик, розташований углибині крамнички. Він підніс слухавку — і Бастіян невиразно розчув, як пан Кореандер назвав своє ім’я. Але далі той зачінив двері кабінету, і тепер уже Бастіянові не було чути ні­чого, крім притишеного мурмотіння.

Бастіян же і далі стояв. Він ніяк не міг втямити, що з ним, чому він усе про себе розповів і так відверто в усьому зізнався. Адже він ненавидів, коли його отак випитували. І раптом його як окро­пом ошпарила думка, що він, либонь, уже запізнився до школи, ну звісно, слід було поквапитися, треба було бігти, але він навіть не зрушив з місця: все ніяк не міг наважитися. Щось його стримува­ло, і він не знав що.

З кабінету все ще долинав приглушений голос. То була довга телефонна розмова.

Нараз Бастіян усвідомив, що вже довший час не може відвес­ти погляду від книжки, яку пан Кореандер перед тим тримав у ру­ках і яка тепер лежала на шкіряному фотелі. Хлопець достоту прикипів до неї поглядом. Йому здавалося, наче якась сила не­стримно притягує його до неї як магнітом. Він наблизився до фо­теля, повільно простягнув руку, торкнувся оправи книжки — і тої ж миті щось у ньому, всередині, зробило «клац!» — так, ніби за- хряснулася пастка. У Бастіяна з’явилося невиразне відчуття, що разом із цим дотиком до фоліанта з ним почало відбуватися щось незворотне — і ось воно вже діє.

Він підняв книжку і зусібіч її роздивився. Оправа була з шовку кольору міді, вона ряхтіла і відблискувала, коли хлопець крутив її в руках. Побіжно погортавши сторінки. Бастіян зауважив, що їх надруковано двома різними кольорами. Малюнків у книзі, здаєть­ся, не було взагалі, зате були чудові, великі ініціали. Придивив­шись ще раз уважніше до оправи, він помітив на ній двох гадюк, світлу і темну, які кусали одна одну за хвіст, витворюючи таким чином овал. А в цьому овалі дивовижно переплетеною в’яззю бу­ло виведено заголовок:

НЕСКІНЧЕННА ІСТОРІЯ

Загадкова це річ — людські пристрасті, й дітям ведеться із пристрастями так само, як і дорослим. Ті, кого вони опановують, не можуть їх пояснити, а ті, хто ніколи не зазнавав нічого подібно­го, не здатні їх зрозуміти. Є люди, ладні поставити на карту життя, аби лише здобути якусь неприступну вершину. І нікому, навіть самим собі, не можуть по-справжньому пояснити, чому це для них так важливо. Інші віддають геть усе, щоб завоювати серце люди­ни, яка про них і чути не хоче. Знову ж таки, ще інші готові загнати себе в тюрму чи в домовину, бо не можуть опиратися насолодам, що їх дарують вишукані страви або ж напої. Декотрі можуть про­циндрити все майно, до останньої нитки, аби тільки виграти в аза­ртній грі, або ж офірують усе, що мають, заради якоїсь настирли­вої ідеї, що їй ніколи не судилося здійснитися. Дехто гадає, що зможе стати щасливим, тільки опинившись деінде, аби тільки не тут, і всеньке життя блукає світами. А є такі, що ніяк не вгамують­ся, доки не допадуть влади і могутності... Одне слово, пристрас­тей є рівно стільки ж, скільки й людей.

Пристрастю Бастіяна Бальтазара Букса були книжки. Той, хто ніколи не просиджував цілі пополудні над книжкою — з палаючи­ми вухами і розкошланим волоссям, коли тільки те й робиш, що читаєш, читаєш, читаєш, забуваючи про світ навколо себе, не по­мічаючи ні голоду ні холоду, той, хто ніколи не читав під ковдрою — потай, при тьмяному

1 2 3 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"