Читати книгу - "Трудівники моря"

Земля плодюча, масна, сповнена соків. Кращих пасовищ не знайти. Пшениця — найвищого гатунку, корови — породисті. Телиці з пасовищ Сен-П'єр-дю-Буа не гірші за премійованих овець з Конфоланського плоскогір'я. Сільськогосподарські товариства Франції та Англії відзначають преміями найвищі здобутки нив та лугів Гернсею. До послуг сільського господарства велика кількість доріг; густа сітка піляхів сполучення сповнює життям весь острів. Шляхи ж там чудові. На перехресті двох доріг лежить на землі плоский камінь, над ним височіє хрест. Найдавніший бальї Гернсею Готьє де ла Сальт, призначений на цю посаду 1284 року, перший в списку всіх наступних бальї, був повішений за несправедливий суд. На тому місці, де Готьє де ла Сальт востаннє став на коліна і де він востаннє помолився богу, стоїть хрест, який дістав назву «Хреста бальї». В бухтах і затоках, біля якорних стоянок море рябіє великими буями, схожими на розмальовані голови цукру; вони погойдуються на хвилях, і в очах мерехтять чорні та білі клітинки, чорні і жовті смуги, зелені, сині, жовтогарячі цяточки і візерунки. Іноді звідтіля долинає монотонний спів матросів, які тягнуть судно вздовж берега на линвах.

Задоволений вигляд не тільки в рибалок: у землеробів та садівників також. Грунт, насичений пилом скельних пород, — життєдайний; природні добрива — намул та водорості — збагачують його солями; цим пояснюється його неймовірна родючість: все росте, як на дріжджах; скрізь магнолії, мирти, вовчі ягоди, олсандри, сині гортензії; фуксії як намальовані; аркадами зводиться трилисна вербена, стінами звисає герань; помаранчеві та лимонні дерева ростуть під відкритим небом; щоправда, виноград визріває в теплицях, зате він пречудовий; камелії — то справжні дерева; в садах можна побачити квітку алое, вищу від будівель. Нема на світі розкішнішої, нема казковішої рослинності від тієї, котра заступає і прикрашує фасади чепурних вілл і котеджів острова.

Чарівний з одного боку, Гернсей жахливий — із другого. Західна його частина, весь час перебуваючи під океанічними шквалами, спустошена. Там високий прибій, там шторми, обмілілі бухти, полатані човни, поля під паром, ланди, халупи, іноді хутірці з хиткими та вбогими хатками, отари худющих овець, низькоросла просолена трава — ось похмура картина безпросвітних злиднів.

Лі-У — пустельний острівець, що видніється вдалині; він доступний тільки під час відпливу. Він весь заріс чагарями, поточений норами. У кроликів острова Лі-У розвинуте почуття часу. Вони вилазять зі своїх схованок тільки в годину припливу. Вони знущаються з людини. Приятель-океан їх захищає. В таких великих братствах втілена сама природа. Якщо удатися до археологічних розкопок у Вазонській бухті, то там можна знайти дерева. Під таємничою товщею піску похований ліс.

Рибалки західної частини Гернсею, яку безперервно шмагають вітри, — люди норовливі на вдачу, але вправні лоцмани. Поблизу островів Ла-Маншу море незвичайне. Канкальська бухта, до якої подати рукою, — це той закуток земної кулі, де припливи досягають найбільшої висоти.

Трава на Гернсеї — звичайна собі трава, тільки вона трохи багатша, ніж в інших місцях; гернсейські пасовиська мало що не такі, як луги Клюта чи Жеменоса. Як і в будь-якому іншому місці, ви тут знайдете вівсик і метлицю, але тут більше костеря з веретеноподібними колосками, повзучого лютика, канаркової трави, польовиці, з якої виготовляється зелена фарба, оксамитника з волохатим стеблом, запашного жовтоквітника, тремтливого чорного пасльону, дощових нагідок, дикого часнику, листя якого ніжне-ніжне, а запах аж надто гострий, тимофіївки, лисохвосту, колос якого схожий на невеличку булаву, куги, зі стебел якої виплітають коші, вівсюги піщаної, здатної закріплювати сипучі піски. І це все? Ні. Тут зустрінеш і собачу траву — її квіти згортаються в клубочок, і дике просо, і, як вважають деякі місцеві агрономи, бородач. Скерди, схожі листям на кульбабу, показують час, а сибірська заяча капустка провіщає погоду. Трава як трава, та все ж такої трави не знайдете ніде, бо це трава архіпелагу; адже вона росте на граніті, а поливають її хвилі океану.

А тепер загляньте всередину і уявіть собі міріади комах: одні з них — потворні, інші чарують око, вони повзають серед билинок і пурхають над ними: в траві — довгорогі, довговусі жуки-довгоносики, мурахи, які доять своїх годувальниць — трав'яних вошей, невгамовні коники-стрибунці, листоїди, або інакше — божі корівки, личинки жука-ковалика, який називається чортовою худібкою, на траві і в повітрі — бабки, наїзники, оси, жуки-бронзовики, бархатисті джмелі, мереживнокрилі мухи, оси з червоними черевцями, гудливі шершні, — уявіть собі все це, і перед вами постане казкова картина, яку споглядає на гребені гори поблизу Жебура чи Фермен Бея червневого дня опівдні мрійник-ентомолог і натуролог-поет.

Раптом ви запримітите на цій ніжно-зеленій травичці невеличку квадратну плиту з вирізьбленими на ній двома літерами: W. D., які означають War Department, тобто Військове відомство. Так і має бути. Цивілізація повинна себе показати. Інакше місцевість видавалася б справжньою глушиною. Поїдьте собі на рейнські береги, знайдіть такий же незайманий куточок; до певної міри краєвид вам здасться таким урочисто величним, ніби ви потрапили в храм, мимоволі спливає думка, що цю місцину особливо полюбив господь-бог; заглибтесь у нетрища, де гори навівають самотність, а ліс огортає вас своєю тишею, виберіть хоч би Андернах та його околиці, відвідайте темне й незрушне Лаахське озеро — про нього ми знаємо так мало, що воно здається майже легендарним; ніде не знайдете такої царственої тиші, буття всесвіту тут відбито у всій священній безтурботності; всюди панує повна незворушність, скрізь непохитний порядок великого безпорядку природи; ви йдете розчулений серед цього безлюддя, воно сповнене любовної млості, як весняна пора, воно сумне, як осінні днини; йдіть, куди дивляться очі, лишіть позад себе руїни монастиря, розчиніться в зворушливій безмовності переярків, у