Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бомбардир 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомбардир"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бомбардир" автора Кирило Круторогов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 65
Перейти на сторінку:
рівень для розбещених столичних фанів. На таких іграх тусуються лише десятки зо два ультрас, які не перебирають харчами й готові підтримувати будь-яку команду, що грає з літерою «Д» у ромбі на грудях і двома зірками над ним. Ще – декілька працівників клубної прес-служби, два-три колишні гравці основного складу «Динамо» і стільки ж спортивних журналістів із тих, що трохи посунулися дахом на футболі. Щось подібне до міських божевільних. Вони відвідують будь-які ігри незалежно від їхнього статусу й значущості. Ну й жменька літніх уболівальників. Хлопчаків, у яких очі загоряються, коли вони бачать м’яч, газон і все те, що на ньому відбувається, не беремо до уваги – їх завжди вистачає.

А от себе мені до якої категорії віднести? Мабуть, до жодної… З одного боку, я журналіст, останні років десять регулярно пишу про футбол… Але взагалі я інженер-будівельник, ще й із солідним стажем. Просто на якомусь етапі, після перетину позначки в сорок років, довелося все почати спочатку. І річ не в кризі середнього віку, а в найбанальнішій кризі в галузі будівництва. Яка заморозила купу потенційно прибуткових проектів, після чого знайти постійну роботу стало складно. Природно, сімейні проблеми, п’яте-десяте… Врешті дружина подала на розлучення, забравши із собою доньку-школярку. Нашу трикімнатну на Печерську, що дісталася мені від батьків, довелося розміняти на дві менші – на протилежних кінцях «червоної» гілки1. «Щоб навіть випадково нам із тобою не перетинатися»,– заявила дружина.

Самота мене не зжерла. Хоча якийсь час пив, не без того. Але потім футбол, який раніше був для мене чимось на кшталт хобі, став невід’ємною частиною життя. А почалося з того, що одного разу я випадково потрапив у фан-сектор на перший матч сезону – «Динамо» проти «Волині». Молодий сусід запропонував сходити безкоштовно. Часу в мене було вдосталь, то я й погодився. А на трибуні познайомився з хлопцями, багато з яких були вдвічі молодші. Наступного тижня вони потягли мене, безробітного й не обтяженого нічим, крім аліментів, сплачувати які мені не було з чого, на виїзний матч проти «Чорноморця». Липень, суха спека, Одеса, море…

Якось само собою вийшло, що, втягнувшись, хоч і не особливо ганяючись за результатом, я «пробив золотий сезон»2. Від Донецька до Ужгорода й від Одеси до Луцька. Не витративши при цьому ані гривні. Незліченні електрички, які у фанів звуться «собаками», якісь мутні домовленості з провідниками плацкартних вагонів, ночівлі в чиїхось знайомих, кілька затримок, кілька ночей у «мавпятнику», горілка, яку охоче підносили «старшому побратимові»… Хлопцям, гадаю, було по приколу – старий дядько мотається з ними, нічим не обтяжує, не ниє, а часом навіть може щось підказати: хоч який, а досвід.

А для мене це було як друга молодість.

Адже що таке, по суті, фан-сектор? Сотні й тисячі голосів, які зливаються в один. Однодумці, які мають свої правила й закони. А водночас – безліч особистостей. За межами стадіону кожен живе власним життям, має свою долю, родину, роботу. Там повно людей найрізноманітніших професій, соціального статусу й достатку. І коли вони перетинаються між собою, рано чи пізно трапляються несподівані речі.

Так вийшло й зі мною. В одній досить нетверезій компанії мене познайомили з симпатичним, уже досить літнім чоловіком, який виявився головним редактором відомого на той час тижневика «Територія футболу». Діло було в травні, до закінчення сезону лишалося всього кілька турів. Ми програли важливий виїзний матч «Дніпру», відрив від «Шахтаря», що дихав нам у потилицю, скоротився до трьох очок. Усі були в напрузі. До поїзда лишалося кілька годин. Дружні «Динамо» фани «Дніпра» покликали нас на чиюсь квартиру. Запросили й редактора – провести час до від’їзду.

Я його впізнав одразу – бачив фото в шапках журнальних статей. Писав він енергійно, змістовно, а головне – завжди був готовий до дискусії мало не з будь-якого питання. Ми з ним зчепилися через якийсь незначний привід, помалу завелись і врешті, кинувши компанію, перемістилися на крихітну кухню, де ще довго горлали один на одного, не дуже стежачи за лексикою, як і має бути в людей інтелігентних, але емоційних, напідпитку.

Редактор «Території» виявився моїм ровесником. Так само, як і я, він не мав фахової освіти – прийшов у спортивну журналістику з технарів. І коли його аргументи вичерпалися, він раптом запропонував мені, якщо вже я так завзято відстоюю свою точку зору, викласти її на папері.

Спершу я не звернув уваги на цю пропозицію, сприйнявши її за сарказм: мовляв, язиком ляпати під мухою всі вміють, а на що конкретно здатний ти, розумнику? Можеш зрозуміло написати про футбол? Давай, пиши, подивимося. Ні? То й мовчи.

Пізніше, уже на тверезу голову я все-таки пригадав фінал тієї суперечки. І раптом сповнився амбіцій. Написав про все, про що ми з ним вели мову в тій кухні у Дніпрі, відніс до редакції… І от уже дванадцять років працюю в «Території», останні роки – на посаді заступника головреда.

Тепер ми сперечаємося в редакції. У тому самому тоні. Так, що співробітники глибше втискають у вуха навушники і врубають звук на повну.

Приводів для дискусій у нас вистачає. Наша «Територія футболу» – редакційний офіс, вісім на сім метрів, але взагалі простір цієї гри – усі п’ять континентів, крім хіба Антарктиди. І так уже повелося, що в Україні ми з ним уболіваємо за «Динамо», а з закордонних – я за «Манчестер Юнайтед», а його симпатії належать «Ліверпулю». Це саме собою вже підстава для конфліктів, навіть у дні, коли ці клуби не зустрічаються один з одним. Проте мерсисайдці3, попри всі свої переваги й страшенно дорогі трансфери, уже багато років поспіль не мають серйозних трофеїв. Так що на тлі вічно розчарованого начальства я почуваюся на коні. Як тут не лютувати?

Коли 2008-го «Манчестер Юнайтед» грав із «Динамо» в Лізі чемпіонів, я був буквально в паніці: за кого вболівати? Помізкувавши, таки прийняв рішення – і пішов на матч у Києві в гостьовий фан-сектор «Червоних дияволів» з їхньою «розою»4. А через кілька тижнів раптом здійснилася моя давня мрія, яка колись видавалася нереальною,– і я вирушив до Манчестера в складі делегації «Динамо» як акредитований журналіст. Познайомився з британськими медійниками, побував у клубному музеї, ну й, звичайно ж, на «Олд Траффорд», найкращому, на

1 2 3 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомбардир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомбардир"