Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вогняна зима 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогняна зима"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогняна зима" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 126
Перейти на сторінку:
оптиміста. Я ще здивувалася, нині нечасто таких зустрінеш. Хоч ніби надії побільшало…

— Надії? Про що ви, Юлю? Про яку надію?

Котя говорив пошепки. Але його природний густий бас навіть так не звучав тихіше. Пасажири, котрі стояли неподалік, нервово озиралися. В очах читалося невдоволення.

Стогов украй рідко їздив маршрутками. Задоволення з дзвіниці затятого автомобіліста сумнівне. Коли все ж доводилося, ловив на собі сповнені неприхованої ворожості погляди щоразу, коли говорив у салоні по телефону. Майже завжди довкола мовчали. Але тотальний осуд Котя відчував фізично, ніби навалювалося щось важке й задушливе. Дуже схоже почувався й тут. Іноді Стогову здавалося: заважає всім настільки, що народ лише чекає команди, аби валити цього нахабного басистого бугая.

Хоч Коті більше подобалося, коли називали велетнем.

Особливо — вороги та жінки.

Юля, випадкова знайома, попутниця, мініатюрна шатенка, не квапилася з відповіддю. Тож Стогов повів далі, заводячись більше, бо вкотре зачепило наболіле.

— Ви звернули увагу, що сьогодні вчасно полетіли всі, крім нас? Наприклад, громадяни держави Росія, якщо ви помітили, пройшли на свій літак без запізнення. Ще й махали нам ручками. Типу — щасливо лишатися, хохли, до побачення. Помітили, скажіть — помітили?

— Господи, нічого такого не бачила!

— Бо не звернули уваги! А суть справи й корінь зла в тому, Юленько, що громадяни України ніколи, ні-ко-ли не відлітають, не від’їжджають та не прибувають нікуди вчасно!

— Весь світ проти нас, ви хочете сказати?

— А! — відмахнуся Котя. — Ми самі проти себе! Нехай, нехай так: десь збій у системі… Хоча системи насправді не існує, але дамо їм шанс мати щось системне…

— Кому?

— Їм. Ось їм.

Стогов кивнув управо, укотре за час їхнього знайомства звертаючи увагу супутниці на непоказного чоловіка у джинсах, кросівках та сорочці поло. Поряд із ним стояли огрядненька коротко стрижена жінка й дівчинка-підліток. Вона не знімала темних окулярів навіть у салоні літака й тут, чекаючи з батьками на багаж, так само закривала ними очі.

— По-моєму, ніхто, крім вас, його не впізнав, — зазначила Юля. — Якби ви не сказали, я так само не мала б поняття, хто це.

— Правильно. Бо він нечасто світить таблом у телевізорі. Але в парламенті, я вам уже казав, цей народний депутат вирішує значно більше, ніж оті всі клоуни з підвішеними язиками на різних телешоу.

— Ох, Костю, чого причепилися до людини… Він так само, як усі, терпляче чекав в аеропорту. І зараз не пішов без черги чи якось інакше. Стоїть людина, сопе у дві дірки, страждає разом із усіма. Може, він демократ…

— Ага! Він, наскільки я знаю, без поглядів.

— Так не буває.

— Буває, — упевнено кивнув Котя. — І є. Сидить на таких темах, що дружать із ним і демократи, і ті, хто навпаки. А він, як розумне теля, смокче у двох маток! Єдине, чого не міг передбачити — ось цього. Що йому разом із народом доведеться нудитися понад п’ять годин в аеропорту! Між іншим, ви в курсі, що парламент ще не на канікулах? Ніби працює. А цей кекс — чому тут? Написав за свій рахунок? За сімейними обставинами? Чи когось попросив, аби проголосували замість нього за щось непринципове для його гаманця? Ось чому я їх ненавиджу. Усіх. І про зіпсований настрій — туди ж.

— Тобто?

— Поки я пропивав залишки євро в грецькому аеропорту, а ви на мене терпляче дивилися, Юленько, усе було добре. Я знав: в однакових зі мною поганих умовах сидить і вислуховує щось від жінки он той народний обранець. Що мені треба для щастя? Долетіти, м’яка посадка, пройти паспортний контроль, отримати багаж. У мене там лише сумка, Юлю. Футболки, шорти, капці, плавки й сувеніри. Міг узяти барахло з собою, ваги вистачало. Ні, вирішив здати в багаж. Чого простіше — видати його відразу, швидко, як це відбувається всюди в Європі? — Тепер уже не стримувався, говорив на повний голос, обурення нагадувало стихійний вуличний мітинг. — Ні! Ти прилітаєш в Україну, до міжнародного аеропорту, це — вікно держави, її візитка картка! І ось ти стоїш, уже скоро, як годину, чекаєш на свою нещасну сумку. Скаржитися нема смислу! Бо нема куди, нема кому й нема на кого!

Юля приклала пальчика до вуст. Котя нахмурив чоло, але так само торкнувся губів пучкою.

— Я звикла, — мовила вона тихо. — Між іншим, за кордон літаю у справах часто, не лише на відпочинок. Чесно кажучи, така затримка рейсу на моїй пам’яті перша.

— І я не пригадую нічого схожого, — легко погодився Котя. — Бачте, ви мене погано зрозуміли. Напружили не ті п’ять годин пустого сидіння в Іракліоні. Самі ж помітили, настрій у мене був усе одно чудовий. Бісить ось це, Юлю: хоч затримуються літаки, хоч прилітають вчасно — багаж у сраному Борисполі мусиш усе одно чекати го-ди-ну! Ніде у світі такого нема!

1 2 3 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогняна зима», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогняна зима"