Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

294
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 138
Перейти на сторінку:
знаємо про свої початки. Не існувало історичних праць, в яких би такі дослідження велися. Російська імперія наклала жорстоке «табу» на це питання. Тому істориків (і не тільки), які навіть дотично торкалися цієї теми і повідомляли незаперечні, правдиві факти, як правило, усували з кафедр і гнали подалі від столиць, як професорів Й.М. Бодянського, В.І. Григоровича та інших.

Усі професори імперії так званого радянського часу сповідували російські шовіністичні міфи про «колиску трьох братніх народів». То був незаперечний догмат. Ось що писав професор В. Петров після Другої світової війни про походження українців: «Література, в якій висвітлювалося б питання походження українського народу, дуже невелика. Власне кажучи, вона обмежується двома працями: книгою — власне, брошурою — відомого археолога, основоположника української археології В. Хвойки «Обитатели древнего Поднепровья», що вийшла р. 1910 в Києві, в якій автор в дуже стислому вигляді підсумовує загальні висновки своїх багаторічних археологічних студій, та розвідкою проф. Вадима Щербанівського «Формація української нації», яка вийшла р. 1941 в Празі у виданні Ю. Тищенка. Це в основному все, що ми мали й маємо досі в питанні про походження українського народ» [137, т. 2, с. 1001].

Тому й не існувало в нас праць про єдині корені походження племен: тиверців, дулібів, бужан, уличів, волинян, полян, білих хорватів, сіверян та інших споріднених з ними племен. Польська та Російська імперії були незацікавлені підкреслювати єдність земель Волині, Галичини, Поділля, Київщини, Берестейщини, Чернігівщини, Холмщини тощо.

Коли ми говоримо про об’єднання Галичини з Волинню, слід пам’ятати, що об’єднувалися люди однієї мови, однієї культури й релігії, які в своїх генетичних кодах зберігали пам’ять про давнє спільне життя. Не існувало несприйняття людини людиною на побутовому рівні. Тому не говоритимемо про протистояння простих людей Волині та Галичини — його, по суті, не було. Внутрішні протистояння на українських землях тих часів зводилися переважно до князівських міжусобиць. А зовнішні — до боротьби з іноземними та релігійними зазіхачами, до яких, здебільшого, належали поляки, угорці, германський Тевтонський орден тощо.

2. Великий князь Роман Мстиславович

Треба визнати цього давньоруського князя засновником Великого Галицько-Волинського князівства. А сам факт створення Великого князівства — слід сприймати як позитивний історичний чинник українського буття. Поява єдиної потужної української держави на початку XIII століття на західному рубежі наших земель на довгих 150 років призупинила рух католицизму сюди та дала змогу визначитися нашим предкам у своїй належності до українського етносу. Все те відбувалося у важкому протистоянні із західними сусідами.


 Князь Роман Мстиславович Великий


Російська історіографія «закинула» до української історії надзвичайно багато принизливих для нас міфів та звичайних «доважків брехні». Серед них і так зване «протистояння галицьких бояр». Ніякого цілеспрямованого «протистояння галицьких бояр» щодо князя не було. Було звичайне людське бажання бачити у владі «свою людину», свого (галицького) князя. А таких в Галичині «була ціла купа». Цікаво зазначити, що згадане явище властиве і киянам, і новгородцям, і московитам. І не тільки галичанам (українцям), а й полякам, росіянам, німцям, французам тощо.

Мені довгі роки доводилося очолювати великі виробничі колективи різного профілю і змушений визнати: там, де зверхник керується не тільки силою, а й розумом, — там, як правило, протистоянь не буває.

Великий Галицько-Волинський князь Роман Мстиславович належав до розумних і сильних руських (українських) князів, був сином волинського князя Мстислава Ізяславича. Ще за життя батька 1168 року посів Новгородський князівський престол, а після смерті того 1173-го зайняв Волинський престол. Як ми повідомляли раніше, із 1199 року, після смерті сина Ярослава Осмисла — Володимира II, зайняв, зі згоди галичан, Галицький князівський престол. На початку XIII століття, десь у 1202–1205 роках, Роман Мстиславович, очолюючи загальноукраїнський опір степовим половцям, практично об’єднав усі давні руські князівства і землі — Поділля, Галичину, Волинь, Берестейщину, Київщину та Переяславщину, окрім Чернігівщини.

Послухаємо українського історика Вероніку Григорівну Візнюк:

«Захищаючи українські князівства, (Роман Мстиславович. — В.Б.) успішно воював з половцями. Давньоруські літописи повідомляють про два походи до Половецького степу, здійснені князем Романом у 1202 та 1204 рр. У 1202 — половці несподівано напали на Переяславщину та Київщину. Зосередившись біля південних рубежів Руської землі з дружиною та загонами бояр, Роман Мстиславович заздалегідь підготувався до нападу кочовиків. Наздогнавши половців, що поверталися додому за річкою Россю, він відібрав у них награбоване та розгромив їх. В 1204 — разом з південно-руськими володарями здійснив похід до Половецького степу і розгромив військо ханів…

Під владою князя Романа були всі українські князівства, окрім Чернігівського (Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське)» [166, с. 33–34].

Великий Галицько-Волинський князь захищав руські землі не тільки від половецьких нападів, одночасно він протистояв і західній навалі на Русь. Там, на заході, біля польського міста Завихвоста 19 червня 1205 року Роман Мстиславович і загинув.

«Роман загинув 19 червня 1205 р. під Завихвостом, коли під час пошуку броду через Віслу потрапив у засідку польського короля Лєшка Білого. Загибель Романа спричинила початок майже 40-річного періоду міжусобної боротьби князів, в яку втручалися угорські і польські королі» [53, с. 16].

Оскільки синам князя Романа Мстиславовича у 1205 році виповнилося — Данилові — 4, а Василькові — 2 роки, то, зрозуміло, що їх мати польська княжна Агнеса — донька польського короля Болеслава Кривоустого, разом із дітьми втекла до Володимира на Волинь, де була їх дідична земля і де місцеве населення та бояри підтримували рід своїх давніх князів.

На Галичині, в Галичі, малолітні сини князя Романа Мстиславовича не мали жодного шансу втримати владу в своїх руках. І не тому, що місцеві бояри вчинили смуту та виступили проти малолітніх дітей князя Романа. Ні!

На Галицький князівський престол насамперед зазіхали руські князі, та, зі згоди Папи Римського, королівські династії угорських Арпадів

1 2 3 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"