Читати книгу - "Пташиний спів"

Служниця стояла біля Стівена із супницею. Він налив собі повний черпак і почув запах незнайомої приправи. Під хвильками зелені, які ледь гойдалися, можна було розгледіти картоплю.

Азер вже доїв свій суп і тепер вистукував якийсь ритм по срібній підставці для ножа. Втягуючи бульйон з ложки, Стівен підвів погляд.

— Скільки вам років? — запитав хлопчик.

— Грегуар!

— Нічого, — Стівен заспокоїв мадам Азер. — Двадцять.

— Вина? — запитав Азер, затримавши пляшку над келихом Стівена.

— Так, дякую.

Азер налив напою на два чи три пальці Стівенові та своїй дружині і поставив пляшку на місце.

— Що ви знаєте про ткацьке виробництво? — запитав Азер. Йому було лише сорок років, але зовнішність додавала йому ще десять. Тіло з роками і не міцнішало, і не слабшало. Очі світилися насторожено та сухо.

— Небагато, — відповів Стівен. — Я працюю в цій сфері уже чотири роки, але моя робота стосується здебільшого фінансової частини. Мій роботодавець хотів, щоби я більше розумівся на виробництві.

Служниця прибрала супові тарілки, і Азер повів розповідь про місцеве виробництво та проблеми з працівниками. Він володів однією фабрикою в місті, та ще однією за декілька миль.

— Спілки, організовані працівниками, залишають мені вкрай мало місця для маневру. Вони скаржаться, що втрачають роботу через появу машин, але ж якщо не зможемо конкурувати з Іспанією та Англією, то ми пропали.

Служниця внесла тарілку нарізаного м’яса у легкій підливі й поставила її перед мадам Азер. Лізетта почала розповідати про свій день у школі. Розказуючи, вона закидала голову і посміювалась. Мова йшла про жарти однієї дівчини над іншою, але Лізетта мала на увазі ще й інше. З її слів можна було зрозуміти, що особисто вона вбачає такі витівки надто дитячими і натякає, що все завелика для такого, але сама дівчина ще не визначилася щодо своїх інтересів чи вподобань. Тут вона запнулася, її розповідь почала затихати, і вона повернулась до брата, докоряючи за його сміх.

Темні очі Стівена уважно спостерігали за нею під час розповіді.

Азер же не приділяв жодної уваги доньці, повністю зайнятий салатом, якого поклав собі, перш ніж передати миску дружині. Шматочком хліба він зібрав з країв тарілки залишки соусу.

Мадам Азер не витримувала погляду Стівена, а він, у свою чергу, уникав її. Тим не менше кутиками очей він помітив порух її русяво-рудого волосся і підвів очі. Вона була вбрана у білу блузу, оздоблену мереживом, а на шиї висів темно-червоний камінь.

Коли обід закінчився, пролунав дзвінок у двері і з холу донісся потужний чоловічий голос. Азер уперше посміхнувся.

— Старий друже Берар! Як завжди вчасно!

— Месьє і мадам Берар, — проголосила служниця, відчиняючи двері.

— Доброго вечора вам, Азере. Мадам, моє шанування. — Берар, кремезний сивий чоловік за п’ятдесят, вклонився до руки мадам Азер. Його дружина, майже такої ж могутньої статури, з густим, високо забраним волоссям, привіталася за руку з мадам та поцілувала дітей.

— Вибачте, я не розчув вашого імені, коли Рене знайомив нас, — сказав Берар Стівенові. Поки Стівен повторював його і пояснював, як воно пишеться, діти зникли, а їх місця зайняло подружжя Берар.

Азера, здавалось, оживила їхня поява.

— Вам бренді, Бераре? А для вас, мадам, трошки трав’яного чаю? Ізабель, накажи принести кави, будь ласка. А тепер...

— Заждіть, — Берар підняв свою м’ясисту руку, — у мене для вас погані новини. На завтра фарбарі скликали страйк. Голови спілок сьогодні о п’ятій зустрічалися з представниками робітників і прийшли до такого рішення.

Азер пирснув.

— Я думав, їх зустріч відбудеться завтра.

— Її перенесли на сьогодні. Терпіти не можу приносити вам погані новини, мій любий Рене, але ви б мені не вибачили, якби дізналися про це від вашого старшого робітника завтра. Принаймні, я сподіваюся, що це не одразу вплине на вашу фабрику.

Насправді здавалося, що Берар насолоджувався своєю роллю. На його обличчі прочитувалося задоволення від тієї значущості, яка йому випала. Мадам Берар із захватом дивилася на свого чоловіка.

Азер далі лаяв робітників та запитувати самого себе, як же вони хочуть, щоб він розвивав свої фабрики. Стівен і жінки не поспішали висловлювати своїх думок, а Берар, здавалося, вважав, що його роль звелась лише до оголошення новини.

— Ну що ж, — сказав Азер згодом, — ось і воно. Страйк фарбарів.

Цей висновок для усіх, включаючи самого Азера, став оповіщенням, що тема закрита.

— Як ви приїхали? — запитав Берар.

— Поїздом, — відповів Стівен, припускаючи, що звертаються до нього. — Довга вийшла дорога.

— О, поїзди! — зреагував Берар. — Чудова система! У нас тут зручний вузол: потяги ходять і до Парижа, і до Лілля, і до Булоня... А у вас в Англії вони є?

— Так.

— І давно?