Читати книгу - "Дикий собака Динго"

А там, либонь, уже збираються на лінійку, — сказала вона. — Тобі, Філько, краще повернутися б до табору раніше за мене, а то глузуватимуть, що ми так часто приходимо разом.

«Оцього їй не варто було казати», — засмучено подумав Філько.

І, вхопившись за чіпкий кущ, який звисав над урвищем, хлопчик стрибнув униз на стежку так далеко, що Тані стало страшно.

Але він не розбився. І Таня кинулася бігти іншою стежкою, між невисоких сосон, які криво росли на камінні…

Стежка вивела її на дорогу, що, ніби річка, виринула з лісу і, мов річка, блиснула їй в очі камінням і щебенем та ще прошуміла довгим автобусом, у якому було повно людей.

Це дорослі їхали з табору в місто.

Автобус промчав мимо. Та дівчинка не провела поглядом його колеса, не глянула у його вікна: вона знала, що нікого з рідних там не побачить.

Таня перетнула дорогу і вбігла в табір, легко перестрибуючи через купини й канави.

Діти зустріли її криком. Прапорець на жердині пролопотів в обличчя. Вона стала в свій ряд, поклавши квіти на землю.

Вожатий Костя посварився на неї очима і сказав:

Таню Сабанєєва, на лінійку треба приходити вчасно. Струнко! Пра-во-руч рівняйсь! Відчувайте ліктем сусіда.

Таня ширше розсунула лікті, подумала: «Добре, коли в тебе друзі праворуч. Добре, якщо вони й ліворуч. Добре, якщо вони й там і тут».

Повернувши голову праворуч, Таня побачила Філька. Після купання його обличчя виблискувало, наче камінь, а галстук був темний од води.

І вожатий сказав йому:

Філько, який же ти піонер, коли щоразу робиш з галстука плавки!.. Не обманюй, не обманюй, будь ласка! Я все знаю. Почекай, я ще серйозно говоритиму з твоїм батьком.

«Бідолаха Філько, — подумала Таня, — йому не щастить сьогодні».

Вона дивилася весь час праворуч. Ліворуч не дивилася. По-перше, тому, що це було не за правилами, а по-друге, тому, що там стояла дебела дівчинка Женя, яка не подобались Тані.

Ох, цей табір! Таня в ньому вже п'яте літо. І сьогодні піп чомусь видався їй не таким веселим, як раніше. А вона заажди так любила прокидатися в наметі на світанку, коли з тонких колючок ожини капає на землю роса! Любила в лісі почути сурму, що ревіла, немов ізюбр, і стукіт барабанних паличок, любила кислий мурашиний сік і спів біля багаття, лісе вміла розпалювати краще за всіх у загоні.

Що лс сталося сьогодні? Невже ця річка, що біжить до моря, навіяла їй такі чудернацькі думки? З яким невиразним передчуттям стеясила вона за нею! Куди хотілось їй плисти? Навіщо знадобився їй австралійський собака динго?

Навіщо він їй? Чи, може, це йде від неї дитинство? Хто відає, коли минає воно!

Таня здивовано міркувала про це, стоячи струнко на лінійці, думала про це й пізніше, сидячи за вечерею в їдальні. І тільки біля багаття, яке доручили їй розпалити, дівчинка опанувала себе.

Вона принесла з лісу тонку берізку, що висохла на землі після бурі, і поставила її посеред багаття, а навколо майстерно розклала вогонь.

Філько обкопав його і зачекав, поки зайнялися суччя.

Берізка горіла без іскор, але з легким шумом, з усіх боків оповита сутінню.

Діти з інших ланок приходили милуватись багаттям. Приходив вожатий Костя, і лікар з поголеною головою, і навіть начальник табору. Він запитав дітей, чому вони не співають і не грають, якщо в них таке красиве багаття.

Діти проспівали одну пісню, потім другу.

А Тані не хотілося співати.

Як раніше на воду в річці, так тепер, широко розплющивши очі, вона, дивилася на вогонь, що завжди прагне вгору, і так само, як і вода, вічно рухомий. І він шумів про щось, навіваючи серцю неясні передчуття.

Філько, який не в силі був бачити Таню сумною, приніс до багаття свій казанок з брусницею, намагаючись порадувати її тією дещицею, що була в нього. Він почастував усіх товаришів з ланки, але для Тані вибрав найбільші ягоди. Вони були достиглі й холоднуваті, і дівчинка з насолодою з'їла їх.

А Філько, побачивши її знову веселою, почав оповідати про ведмедів, адже батько його мисливець. Хто ж іще міг так добре розповісти про них.

Але Таня спинила його.

Я народилася тут, у цій місцевості, в цьому місті, і міде більше не бувала, — сказала вона, — проте завжди ди- нуиалася, чому в нас так багато розповідають про ведмедів. Завжди про ведмедів…

Тому, що навколо тайга, а в тайзі багато ведмедів, — підповіла дебела дівчинка Женя, що не мала ніякої фанта- ііїї, але вміла на все дати правильну відповідь.

Таня задумливо подивилася на неї і спитала Філька, чи не може він щось розповісти про австралійського собаку дінго.

Та про дикого собаку динго Філько нічого не знав. Він міг би розповісти про злих нартових собак, про лайок, але про австралійського собаку йому нічого не було відомо. Не знали про нього й інші діти.