Читати книгу - "Невидимий риф"

Під загрозою цілковитого банкрутства Джон Равен пішов би тепер на все, аби тільки врятувати життя своєї білявої доньки! Тим-то Кріпс стояв у такій скромній позі, вдаючи, що співчуває сенаторові, і лише блиск неспокійних очей виказував його справжні наміри. Фенімор Кріпс вичікував, поки старий заспокоїться, так само як боксер чекає, коли підведеться його суперник, щоб завдати йому останнього, нищівного удару.

На мертвотно-блідому обличчі Джона Равена набрякли сині жили.

— Я не вірю вашому Ліпманові, Кріпсе! Не вірю!

— Але ж це моя довірена людина, сер! — тихо, ніби звіряючи Равенові таємницю, мовив Кріпс. — Я особисто прийняв од нього радіограму. Корабель підійшов до Абалули на сто миль, рухаючись повним ходом, і раптом став. Двигуни зупинилися, течія понесла корабель назад. Коли він оддалився від острова, двигуни знову почали працювати нормально. За дві години Луїс Ліпман ще раз спрямував корабель до острова, але сталося те ж саме. Під час третьої спроби капітанові насилу пощастило вирватися з оточення таємничих сил, які скували кожен його рух! Що було робити? Я наказав капітанові вирушати в зворотний рейс і чекати дальших розпоряджень…

— І що ж, на вашу думку, слід робити далі? — спитав Магараджа Абалули.

Фенімор Кріпс знизав плечима:

— Я не бачу виходу!

— Ні, сер, ви таки щось надумали!

Джон Равен сперся на лікоть. Він був збуджений, очі його палали.

— Що б ви зробили, коли були б моїм зятем, аби врятувати від банкрутства свого тестя?

Настала мить для останнього, нищівного удару, та Кріпс нічим не виказав своєї радості, в нього тільки ледь помітно засіпалася ліва щока. Він умів зберігати самовладання, терпляче вичікувати й холоднокровно чатувати на здобич. Інакше колишній голяк, онук збанкрутілого золотошукача, ніколи не досяг би високої посади директора найбагатшої у штаті торговельної компанії.

Фенімор Кріпс посміхнувся:

— Вашим зятем?

— Так, моїм зятем!

— Коли б мені випало таке щастя…

— Я вам даю своє благословення!

Нахилившись, Фенімор Кріпс торкнувся губами руки Джона Равена.

— Дякую вам, сер!

Фенімор Кріпс торжествував.

— Ну, Феніморе? — знову запитав його Джон Равен.

— Передусім усе це треба тримати в цілковитій таємниці! — розпочав Кріпс. — Коли поширяться чутки про те, що нас спіткала невдача, то постачання сировини доручать Морітонові Джорлінгу, і ви, сер Джон Равен, збанкрутуєте! Поки що про це ніхто не знає… Але повернеться корабель, і коли не сам капітан Луїс Ліпман, то хтось із членів екіпажу неодмінно роздзвонять про невідому силу, яка перепиняє всі підступи до острова. А цього не можна допустити!

— Не можна!

Склавши руки на опуклому животі, Джон Равен уважно дивився на свого майбутнього зятя, чудуючись з його спритності й винахідливості.

— Що ж ти пропонуєш?

Фенімор Кріпс лукаво посміхнувся.

— Акулам теж треба щось їсти, сер!

— Акулам? — Джон Равен перелякано відсахнувся. — А як же…

Директор махнув рукою:

— Вибух, сер! Бунт, і…

Джон Равен опустився в крісло, закурив люльку, глибоко затягнувся, помовчав і нарешті запитав:

— Як ми дістанемось на Абалулу?

— Ми спочатку дізнаємось, що то за блокада.

Джон Равен спохмурнів:

— Поки ми дізнаватимемося, Морітон Джорлінг пронюхає про наше нещастя! Цей хитрий тюлень має гострий нюх! Збройові заводи працюють на повну потужність, нестача руди зчинить струс у воєнній промисловості! Конгрес штату цього не допустить. Ніхто нас не чекатиме! Ту ж мить кинуться до Джорлінга!

Фенімор Кріпс був добре вишколений. Терпляче зачекавши, поки Джон Равен виговориться, він підвівся і, граючи срібним ланцюжком, із своєю звичайною лукавою посмішкою кивнув головою:

— Джорлінгу буде не легше, ніж нам!

— Нічого не розумію!

— Звідки він візьме сировину?

— З Аболи.

— Абола — португальська колонія!

— Напівзалежна!

— Так, напівзалежна! — вимовив з притиском Кріпс і примружив очі. — Ця португальська колонія — пороховий погріб! Досить одного лише сірника — і… Ми запалимо цей фатальний сірник, сер Равен! На Аболі будуть і сірники, і зброя! А в розпалі заворушення наші люди виступлять посередниками між Португалією і вождями місцевих племен.

Коли ж спір між ними вщухне, основними експортерами дорогоцінної руди, напевно, станемо ми, а не Джорлінг. А як ми й не станемо, то все одно Джорлінг надовго лишиться з порожніми руками, а це непогано для нас.

Повернувшись обличчям до Джона Равена, Фенімор Кріпс злегка вклонився:

— Я впевнений, сер, що ви будете задоволені моїми скромними планами!

Джон Равен несподівано побачив реальний вихід із складного, майже трагічного становища. Його зелені очиці засяяли радістю.

— Феніморе, ви розумна людина! Я пишатимусь вами і як зятем, і як своїм головним компаньйоном!

Нараз старий згадав Анрієту, і його обличчя знову спохмурніло.

— Але ж ви зовсім не подумали про свою майбутню дружину! — Він глибоко зітхнув і додав: — Нещасна Анрієта!

Фенімор Кріпс збентежився, але нічим не виказав своїх почуттів. Справді ж бо: як це він не подумав про Анрієту? Хоч Джон Равен і мільйонер, але ж він ще й батько, тож треба було бодай словом згадати про його дочку. Правда, коли щиро казати, то Кріпс мав би принаймні сам собі признатися, що про Анрієту він думав тільки як про принаду, котру треба наживити на гачок, аби спіймати великого коропа. Однак заради пристойності він мусив удавати, що дуже схвильований