Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

232
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 68
Перейти на сторінку:
найдеться червона чи синя голівка! Марійка добирає голівки за своєю вподобою і вколює шпильки в папірець. На ньому вони рядками, а їхні голівки наче квіточки на городі.

Ґудзики теж гарні. Вони дуже різноманітні: круглі й гранясті, зі скла й перлової маси, з ушками і з дірками. І кольори у них теж різноманітні. Їх дівчинка складає до коробочок, або насилює на ниточки. Поки Марійка поскладає одне й друге, втомиться, і добрий сон знову нагадається дівчинці.

Буває, що мама висипає на землі обсяг мішечка. В ньому окрайці матерій, що залишились після шиття. Марійка запорпується в їхню теплу різноманітність і поринає в теплий, чарівний край казок. Он голубий шовк. Такий гладкий і сяйний. З такого шовку царівна носить сукню. А тут зелений, м’який оксамит. Наче травичка на полі. Стає на нього ніжкою: він так любо лоскоче босі пальчики. Дівчинка сміється щасливо.

Кусочки білого й чорного вона згортає у клубки. То овечки, з білого й чорного Марійка робить пастуха. Шматок бурого — собачка. На зеленій травичці пасуться овечки.

Багато, багато чудесного можна знайти в маминому мішку з шматинами. Але найкращий з усього червоний оксамит. Ця шматинка гріє, палає, чарує. З неї король має плащ обшитий смушком, набиваний самоцвітами й вишитий золотом. То лелітки та кусочки стрічки. З них Марійчині пальчики роблять оцей плащ та ще й золоту корону на нього.

Казки і сонність змішуються, і Марійка засипляє між шматинами. Відтіля її відносять до ліжка.

Але, буває, що глибока ніч покриває все: кімнати і спальню. Уже не гомонить машина. Марійка сідає на ліжку. На щастя світить ще мала нічна лямпочка. Але в її никлому світлі предмети видовжуються й набирають потворних виглядів. Хто зна, що за ними чаїться?

Трісь, трісь! Хруп, хруп!

Хтось іде! Може з кутка зараз таки вийдуть дванадцять розбійників?

Бавх, бабавх!

Марійка затулює очі, обгортає ковдрою голову і вся дрижить. Під щільно зачиненими повіками появляються червоні іскорки. Вони кружляють настирливо, вони щораз ближче. Вони щораз страшніші, вони вибухають і загоряють полум’ям.

Горить! Марійка підривається і скрикує. Але ніхто не чує її крику. Всі сплять глибоким сном. Марійка широко розплющує очі, але вогню немає. Там за вікнами певно горить! По сусідньому даху стрибає полум’я, зараз перекинеться сюди. Славко, Марійчин старший братчик, теж бачить огонь. Марійка навчилась бачити з тої пори, коли під час забави Славко скрикнув: горить, горить! і впав на землю та дістав приступ страшних корчів. Його підняли, роздягнули й повинули в холодний оклад. Лежав у ньому довго, інколи скрикував і знову діставав конвульсій.

З тої пори Славко нераз діставав такі приступи. Його крик: горить, горить! залишився у Марійчиних вухах і глибоко врився в пам’ять. Правда, вогню вона тоді не бачила, але вистачить, щоб Марійка закрила очі: під ними іскорки, що можуть змінитися в полум’я. Марійка вдивляється в темряву й наслухує. Здається: чує палахкотіння; певно вже за стіною. Щось тріщить, щось валиться! зараз завалиться дах!

Марійка зривається, біжить до їдальні. Там тихо, полум’я вже немає. Замість того є страшна, глуха темінь. З неї виринають потвори, темні з’яви гонять за Марійкою. Велетенські простягаються до дівчини лапи, готові кожної хвилі задавити її.

Марійка вже не видержує. Зривається з ліжка, бере подушку і коц і йде до когось «проситися в гості».

Всі сплять. Не можна будити батьків, зморених працею. Все ж таки інколи Марійка осмілюється впроситись до одного з них. Зібгавшись у клубок, засипляє в затишному батьківському ліжку, десь у ногах, щоб не заважати. Туди вже страхи не мають доступу. Буває, що боязку, нервову дівчинку спросоння змучені батьки проженуть. Йде тоді до Славка і тонким, несміливим голоском просить:

— Славку, я боюся, я не можу спати! — При тому поплакує стиха. Часом Славко вилає, мовляв, нічого боятися, вона дурна, і прожене її. Але, буває він змилосердиться і прийме Марійку на ніч.

Бідна, бідна Марійка! Така маленька, а вона вже додає щовечора до молитви прохання:

— І прошу Тебе, Боже, дуже прошу, хорони мене від безсонниці.

Найчастіше Марійка боялася будити батьків і соромилася йти до Славка. Він зараз уранці розказував дітям про Марійчині нічні мандри, і всі сміялися, прозиваючи її боягузом, сновидою, і ще як там. Тому Марійка найчастіше мучилась сама і змагалася з страхами так довго, аж утома брала гору над страхом і Марійка засинала.

Якже добре було в таку пору почути Сюйчині легкі кроки і її заспокійливе мурликання. Як добре було пригорнутися до неї і знати, що вона не спить, що разом з Марійкою дивиться у темінь ночі. Марійка знала з казок, що коти дуже мудрі і що в небезпеку помічають швидше, як люди. Коли появиться дух, вони їжать шерсть, чарівниць проганяють грізним сичанням, коли горить, стрибають у вікно. Але Сюйка дрімала спокійно і шерсть у неї була гладенька і м’яка як шовк. Сюйка молилася крізь сон, а її пальчики місили Марійчин бік. Вона єдина не спала. Марійка цілувала її сиву лапку з вдякою і безмежним теплом шептала:

— Ти одна, ти єдина, моя кохана Сюєчко!

Тримаючи її лапку в своїй руці, Марійка засипляла спокійно й без тривоги.

Окрім безсонниці й страхів Марійці зганяв сон з очей біль зубів. У ті часи молочних зубів не лікували. Тож, коли вони псувалися дитина страждала поки їй зуби не викришилися самі, або їх не вирвано. В міжчасі їх лікували домашніми засобами. Шалвія пахнула ароматично і приємно і мала трохи гіркавий смак. Від полоскання нею біль начеб затерпав. Йодина, що її мама вкладала на ватці у хворий зуб, була прикра: вона пекла. Лице натирали гірчичним спіртом і він грів приємно, але пахнув гостро часником, чи хроном. До вуха вливали м’який і теплий камфоровий спірт. Потім повивали лице м’якою, вовняною хустиною і клали дитину до ліжка, щоб огрілася.

1 2 3 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"