Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зірка КЕЦ 📚 - Українською

Читати книгу - "Зірка КЕЦ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зірка КЕЦ" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 61
Перейти на сторінку:
class="book">В цей час під’їхав автомобіль, якого, певно, і чекав молодий чоловік. Шофер крикнув:

— Швидше, швидше, інакше запізнимось!

Молодий чоловік майже на ходу скочив у машину і, вже від’їжджаючи, крикнув мені:

— Памір, Кец!..

Автомобіль хутко завернув за ріг і зник.

Я вернувся додому схвильований. Де міг я бачити цього чоловіка? Він знає моє прізвище, бачив мене з Тонею… Я перебирав у пам’яті всі зустрічі, всіх знайомих, але не міг пригадати. А проте, цей характерний орлиний ніс і гостра чорна борода не могли не залишити сліду в пам’яті. Ні, ніколи я не бачив цього брюнета. Він, очевидно, добре знає Тоню, — назвав її Ніною. Антоніна — Ніна… Може, старі університетські товариші? І цей Палій, про якого згадував молодий чоловік. Палій. Хто він? Тоня ніколи не називала такого прізвища.

Я розповів Тоні про випадкову зустріч. Уперше за весь час нашого знайомства я побачив цю врівноважену дівчину надзвичайно схвильованою. Вона навіть скрикнула, почувши ім’я Палій. Тоня примушувала мене повторювати без кінця опис зустрічі в усіх подробицях. Потім розсердилась на мене за мою недогадливість, — чому я не сів з молодим чоловіком в автомобіль і не розпитав його про все докладніше. На жаль, очевидно, я ще не переробив свого характеру на її смак: я зовсім не схожий на героїв американських пригодницьких фільмів, і навіть пишаюся цим. Стрибати в машину незнайомої людини, яка може викинути мене на вулицю! Ні, красно дякую!

Потім вона задумалась, повторюючи, як у сні:

— Памір… Кец… Памір… Кец…

Раптом підбігла до книжкових полиць, дістала карту Паміру і почала шукати: «Кец… Кец…»

Але, звичайно, ніякого Кеца на карті не знайшла.

— Кец… Кец… Коли це не місто, то що ж? Маленький кишлак? Аул? Установа?… Ми мусимо дізнатися, що таке Кец. Що б там не було! — вигукнула вона. — Сьогодні ж, або не пізніше як завтра вранці…

Я дивився на Тоню і не впізнавав її. Так, значить, я зовсім не знав її. Скільки вогню, нестримної енергії було приховано в цій на вигляд врівноваженій дівчині, яка вміла так спокійно вичікувати події, методично працювати, не хапаючись робити свою наукову кар’єру. І все це перетворення сталося від одного магічного слова «Палій». Видно, жінка завжди залишається жінкою… Я вже не насмілився спитати її, хто ж такий Палій, і не гаючись пішов до себе в кімнату. Не буду критися: я майже не спав тієї ночі. Я знайомився на практиці з незазнаним ще почуттям ревнощів. Так, я гостро переживав це огидне почуття і сам собі дивувався. Тоня мала рацію: в мені, очевидно, ще багато було пережитків старовини. Але що ж я міг подіяти, коли це було сильніше за мене…

Другого дня я вирішив не показуватись Тоні, — поки буря спаде. Але вона сама, пізно ввечері, прийшла до мене. На вигляд спокійна, як завжди, строга, в чорній сукні. Тільки під очима в неї була синява, — певно, й вона погано спала цієї ночі, — та в очах спалахували притаєні іскри, які щохвилини могли розгорітися вчорашнім полум’ям. Вона сіла навпроти мене на стілець, довго дивилась мовчки, ніби вивчаючи, і, нарешті, сказала:

— Я довідалась, що таке Кец. Це нове місто на Памірі, що його з деяких причин не нанесено на карту.

— У вас дуже втомлений вигляд, — сказав я.

Тоня не відповіла і продовжувала дивитись на мене допитливим поглядом. Потім сказала:

— Настав час дізнатися, що ви за людина і на що здатні, — знову урочиста пауза. — Послухайте, Леоніде Васильовичу. Ви не змогли узнати прізвище молодого чоловіка, що має відомості про Палія. Це ваша провина. Я ж не знаю цього чорнобородого чоловіка в обличчя. Тільки ви можете пізнати його, зустрівши… на Памірі. Ви мусите їхати туди зо мною!

Я здивовано розплющив очі. Їхати з нею на Памір! Отаке ще вигадала! Покинути свою лабораторію, наукову роботу. Воно, правда, настало літо, і я незабаром мав іти у відпустку, але все-таки… Я почав здалеку.

— Антоніно Іванівно! Ви знаєте, що цілий ряд установ чекає закінчення моїх наукових дослідів. Зараз я закінчую роботу над вистиганням фруктів. Досліди ці давно провадились в Америці і провадяться у нас. Але практичні наслідки невеликі. Фрукти вистигали неодночасно. Достиглі фрукти хутко псувалися на складах і в магазинах. Для вистигання застосовували етилен… Ви розумієте, яке величезне практичне значення мають ці досліди. Та це ще не все. У мене є робота важливіша. Ви, мабуть, чули, що консервні фабрики на півдні, які переробляють місцеві фрукти — абрикоси, мандарини, персики, апельсини, айву — працюють з величезним навантаженням місяць-півтора, а десять-одинадцять місяців на рік стоять. Фрукти вистигають майже одночасно, і переробити їх усі, поки вони не зіпсувались, неможливо. І тому щороку гине мало не дев’ять десятих урожаю. Збільшити ж кількість фабрик, які десять місяців на рік простоюють, невигідно. І от якраз цим літом я думаю поїхати у Вірменію, щоб на місці поставити надзвичайно важливі досліди: штучно затримати вистигання фруктів. Фрукти знімаються трохи недозрілими і потім вистигають поступово, партія за партією, в міру того, як заводи справляються з своєю роботою. Забезпечення міст фруктами, експорт, багатомільйонна економія…

Я глянув на Тоню і затнувся. Тоня не перебивала мене, — вона вміла слухати. Але обличчя її одразу похмурніло. На лобі між бровами залягла зморшка.

Спід спущених довгих вій летіли блискавки. А коли вона звела на мене очі, я побачив в них презирство.

— Подумаєш, який учений, який громадський діяч! — сказала вона льодовим голосом. — Я теж їду на Памір за ділом, а не як шукачка пригод. Мені конче треба знайти Палія. Будь-що-будь! Я сподіваюсь, що наша подорож довго не триватиме. І ви ще встигнете попасти у Вірменію на збір урожаю. Від Паміру до Вірменії, при сучасних способах пересування, рукою подати.

Грім і блискавка! Не міг же я сказати, в яке безглузде становище вона мене ставила. Їхати з коханою дівчиною шукати

1 2 3 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка КЕЦ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зірка КЕЦ"