Читати книгу - "Чудесний генератор"

— Він… генератор… не встиг відпочити… я поспішав…

— Ганьба! Ганьба! — прогримів Містер-Пітерс, — вері-бед, яка ганьба. І ви смієте називатися експериментатором? Ви, що не розумієте, як треба поводитися з генератором, скільки вас не вчи?.. Та ти, чортяко, розумієш, що ти мені тут наробив?

Рома, Олесь і навіть Рая мовчали.

— Ви мені тут таке наробили, таке, що я навіть не знаю, коли й як пощастить мені виправити все це.

Олесь несміло спитав:

— А хіба це так уже й зіпсовано?

— Дайбл і три чорти, — загримів знову Містер-Пітерс, — тут тепер треба лагодити принаймні добу, ось що…

Він підійшов до генератора і вимкнув струм. Газотрони згасли. Тиша.

Олесь і Рая подивилися на Рому. Той, хоч і стояв, схиливши голову, але відчув ці презирливі погляди. Не підводячи голови, він сказав:

— Але ж я не знав…

— Мені все одно, знав ти, чи ні. А чим же я сьогодні зерно просвічуватиму? — докірливо кинув Олесь.

— А в мене кроль готовий до просвічування… я ж його навмисне не годувала добу… за що, навіщо ж я його мучила? — додала Рая.

Рома мовчав. Що міг він відповісти?

— Забирай звідси свою їжу. Бо я можу від люті з’їсти її, — наказав йому Містер-Пітерс.

Повільними рухами, хитаючись на своїх довжелезних ногах, Рома зібрав продукти і поставив їх на запасний стіл, накривши скляними ковпаками. Потім він журно сів на стілець у кутку лабораторії.

— Прошу шановних товаришів залишити лабораторію, — наказав Містер-Пітерс, — починаю лагодити. Експерименти відкладаємо до завтра.

Олесь підійшов до нього:

— А може той… як-небудь… бач, у мене дуже багато зерна…

— Ніяких «як-небудь». Ось, від одного «як-небудь» скільки мороки. Прошу, джентлмени, забиратися геть. Гуд-бай!

Після такого ввічливого заклику залишалося тільки вийти з лабораторії, що всі й зробили. Містер-Пітерс поглянув їм услід, усміхнувся — і схилився над генератором. Він акуратно викрутив два гвинти, вийняв зіпсований провідник. Потім вийняв з ящика таку саму мідну товсту паличку, поставив її на місце зіпсованої, закрутив гвинти. Тепер він уже не поспішав.

Сівши на стілець, Містер-Пітерс витяг з кишені тютюн, папір, скрутив товсту цигарку й запалив її, з насолодою випускаючи великі хмари їдкого диму. Потім він хотів уже ввімкнути струм, як почув, що двері тихо розчиняються. Містер-Пітерс сердито озирнувся:

— Кого там чорт несе? Адже я ска… пробачте, Раю, я не знав, що це ви. Прошу, прошу. Тільки — що вам треба? Бачите, в мене дуже мало часу. Треба лагодити.

— А що, дуже зіпсувалася машина? — Рая показала пальцем на генератор. Містеру-Пітерсу було добре видно її тонку руку й блискучі нігті.

— Аякже, — відповів він, уже значно м’якше. — Тут, знаєте, поки даси лад… мабуть, до вечора не можна буде вмикати струм.

Рая зітхнула й сіла на стілець біля генератора. Її сині очі ласкаво поглянули на Містера-Пітерса — і йому стало трохи ніяково. Рая поправила халат і спитала знову:

— І нічого не можна зробити?.. Не можна прискорити?

Містер-Пітерс уперто покрутив головою. Це означало «ні в якому разі». Рая знов зітхнула:

— Бачите, Містер-Пітерс, я ж навіть відмовила Олесеві… вирішила не їхати з ним кататися на човні.

— Чому?

— Так, знаєте… захотілося дуже попрацювати з вами ввечері, порозмовляти радіом з якими-небудь аматорами… в Африці, або Зеландії… Адже ви будете сьогодні ввечері працювати на двобічному зв’язку?

— Звісно, буду, — необережно відповів Містер-Пітерс.

Очі Раї трішки, на невловиму мить, блиснули — і знов згасли.

— Отже, я хотіла попрацювати з вами… але для того мені обов’язково треба просвітити мого кроля… з вами, знаєте, так цікаво працювати… мені дуже подобається…

Рая знов поглянула на Містера-Пітерса. Що то за дивна річ — ласкавий погляд синіх дівочих очей!

Містер-Пітерс схилив голову до Раї і сказав пошепки:

— Знаєте, що? Здається, мені пощастить раніше справити генератор. Це, знаєте, можна. Ось, бачите?

Містер-Пітерс натиснув важіль рубильника. Спалахнули газотрони випростувача. Засяяла блакитнуватим світлом лампа генератора. Стало чути знайоме шипіння. Генератор працював. Рая сплеснула руками:

— Ой, як чудово! Значить, можна просвітити мого кроля? Милий Містер-Пітерс, як чудово! Зараз, несу, зараз!

— Але… Але я не сказав, що зараз… е-е, слухайте, Раю…

Проте, Раї вже не було. Вона побігла по кроля.

Містер-Пітерс зітхнув і почухав підборіддя:

— Чортова дівчинка… завжди обкрутить по-своєму…

Він знов схилився над генератором. Але двері розчинилися: мабуть, поверталася з кролем Рая. Не підводячи голови, Містер-Пітерс сказав:

— Тільки, знаєте, Раю, давайте швидше. Мені дуже треба сьогодні ще самому попрацювати з відрядником. Давайте вашого кроля… ой!

Звівши очі, Містер-Пітерс побачив біля себе не Раю. Коло стола стояв Олесь. Він тримав у руках великий мішок з зерном. Він одверто, чистим, невинним поглядом дивився на Містера-Пітерса. І стільки невинності було в тому погляді, що Містер-Пітерс навіть сплюнув:

— Чого тобі треба?

— Бач, мені здалося, що я чую шипіння генератора… Я взяв цей малесенький мішок, думаю: от, добре, Містер— Пітерс уже полагодив генератор… яке щастя!.. Так можна попрацювати?

Містер-Пітерс відкрив уже рот, щоб вилаятися, але Олесь попередив його:

— Ага, ага, звісно, можна, я й сам бачу. Все працює… давай швидше, бо, мабуть, зараз Рая прийде… Ти ж на неї чекав? І говорив щось до неї, коли я увійшов.

Містер-Пітерс сплюнув ще раз:

— Працюй, чорти б з тобою працювали!

А коли Олесь уже розсипав зерно в касеті, в дверях показалася Рая. Дивно, вона не принесла кроля. Вона навіть не помічала в кімнаті Містера-Пітерса. Вона звернулася просто до Олеся:

— Олесю, тільки ви не